Розділ 32. Сімейне життя, може бути, і ніколи не буває суцільним святом. Умій ділити не тільки радості, а й горе, біду, нещастя, – Сухомлинський

Прокидатись було солодко….

Особливо від гарячих доторків коханого. Спогади про ніч миттю розпалили змучене ласками тіло, особливо коли бешкетні руки коханого поповзли по стегну вверх, скидаючи тонку ковдру, яка слугувала нам укриттям після нестримних любощів.

— Що ти робиш? — промуркотіла хрипким, зірваним від задоволення голосом, яке мені дарував цей неймовірний чоловік. Не відкриваючи очей, вигнулась підставляючи груди до розпашілих долонь.

— А на що схоже? — тихий шепіт десь біля вуха і відчуваю вологі цілунки на шиї, плечі. Одна рука закривається в коротке волосся на потилиці і мʼяко тягне назад відкриваючи більший доступ до тіла. Мммммм…… як же я цього хотіла…

— А якщо я хочу спати… — знову цей невідомий мені хриплий голос, яким говорю я…

— А я буджу свою шалену кішечку, бо за годину співробітники наповнять цей офіс і нам обом буде дуже ніяково..— ще цілунки поміж спокусливим муркотінням цього бешкетного кота. 
Ох, як же не хочеться вставати! Та усвідомлення, що ми не вдома в теплому ліжку, а в офісній кімнаті відпочинку великого й суворого директора компанії, трохи ви витвереджує. Тому, роблю останній ривок і розвертаюсь в міцних обіймах до чоловіка і вмить стикаюсь з очима кольору грозового неба. Боже! Який же він гарний! Який мій!

Та довго споглядати нам один одного не дали. В моїй сумці, що я впустила біля канапи вчора, коли Костя лагідно клав мене туди, розривався телефон піснею «Мамо» Кузьми Скрябіна; і це означало, що син вирішив потішити мене вранішнім дзвінком. Дістаю гаджет, кутаюсь в ковдру до підборіддя, бо на екрані майорить виклик по відеозвʼязку, поруч гигикає Костя і намагається мене вкусити за шию. І я випадково таки натискаю кнопку прийняття виклику. В гаджеті зʼявляється усміхнений писок Давида, а я розумію, що голий до пояса Костя теж заглядає і Син це бачить.

Кілька секундне збентеження сина і замість привітань він розпливається в посмішці ще ширше і видає:

— Ви тепер нарешті одружитесь???

О, Боже! Це моя дитина?!

Поки я харала ротом повітря від обуреності і збентеження, в камері навпроти зʼявилось ще одне обличчя, яке я менш за все сподівалась побачити. 
— Ви б хоч одяглися, панове! — з докором промовив Свят. — Давиде, іди погуляй. Я поговорю з батьками. 
І от скажіть мені: чому я знову почуваюсь наче юнка, яку мати застукала з хахалем?

_____________________________

 Поки я збирала розкидані труси по всій кімнаті і приводила себе до ладу Костя зі Святом говорили. Про що? Навіть не вслуховувалась. Та після розмови коханий ошелешив новиною, що ми їдемо в Карпати. І, оскільки сьогодні пʼятниця, ми вирішуємо всі справи й вирушаємо до заходу сонця. За одним і заберемо Давида додому. Щоправда , ми поки не говорили на цю тему: де саме те славнозвісне «додому буде». 
Святослав же з сином сьогодні зібрались в похід до Прута і повернуться або сьогодні ввечері, або, щонайбільше, завтра вранці. 
Тож, поки офіс був порожнім, ми наче шпигуни тихо покинули стіни, що стали свідками нашого коханства та поїхали додому. Кожен до себе. Я на таксі в Боярку, Костя до себе в центр. Бо ж валізи самі себе не зберуть; та й в офіс до Борисовича заїхати треба, підписати контракт, аби в понеділок вже з новими силами в бій. 
До речі, я так вчора і не повідомила Кості новину. Якось не до того було. 
Дорогою, вирішила таки звернути в офіс. Вранішній Київ ліниво потягувався та позіхав, перші перехожі вже добували каву в місцевих ятках, а їх активні домашні улюбленці тягнулись до кущів та майданчиків. Кілька матусь з візочками, що здається навіть не лягали, бо вийшли на прогулянку з малечею в піжамах. Чи то мода зараз така? Треба ж, як все циклічно. До нас повертається все: музика, історія, мода, кохання…

Швидко розправившись з усима справами та цмокнувши шефа в колючу щоку, я застрибнула в те саме таксі і помчалась додому. 
В квартирі також багато часу не знадобилось. Покидала в невелику дорожню сумку деякі речі, білизну та зубну щітку, написала Кості «Готова» і отримала від нього відповідь про те, що він вже на підʼїзді до мого будинку. Оце прудкий! А якби мене вдома ще не було? Та то не про нас, він завжди мене відчував на підсвідомому рівні. Окрім єдиного випадку, про який я вже й згадувати не хочу. Головне, що є зараз. Все інше обговоримо потім. 
Хвилин за пʼятнадцять, я вже вибігала до знайомого позашляховика, біля якого стояв Костя. Він був одягнений в бежеві шорти та синю футболку з чорним комірцем, на ногах зручні ортопедичні сланці, загалом виглядав дуже розслаблено і для мене незвично. Я ж бо бачила ці дні його в основному в костюмах і вже забула, як чоловік виглядає без цього офіціозу. Це було так давно.. Зараз він нагадував того самого пʼятнадцятирічного бешкетника, з яким ми рвали сусідські груші в селі у його дідуся. 
Влетіла в обійми чоловіка зі швидкістю іскандера та так і застигла, от-от вибухну від емоцій. Жилаві руки пригорнули до себе міцно, але ніжно. Я ж, насолоджувалась теплом його шкіри на шиї та неповторним чоловічим ароматом. Не втрималась, лизнула кінчиком язика біля вуха. Мммм, який смачний. 
— Скучив.. — прошепотів Костя.

— я теж.. — відповіла і трохи відсторонилась.

Чоловік розглядав мене, наче вперше бачив. Заправив за вухо волосся, що вибилось з «хвостика». Мʼяка посмішка торкнулась його вуст, а в очах танцював вогонь.

— Боже, яким же я був телепнем… — вимовив він… — тепер нікуди не відпущу. І ти носитимеш моє прізвище вже найближчими днями, що б ти там не казала..
Я тільки щасливо засміялась на цей випад, бо вже й так знала відповідь.

Помилувавшись ще кілька хвилин і зібравши у вікнах та балконах всих місцевих бабусь та тітоньок, ми таки загрузились в машину і вирушили до сина. Дорога обіцяла бути далекою, але ми вирішили зупинитись один раз на ночівлю в Тернополі і далі їхати вже новими силами.

Дорогою багато говорили, згадували приємні моменти нашої юності, старанно обходили тему війни та нашої розлуки. Про все це ми вже говорили і зараз не хотілось зайвий раз ворошити це минуле. Обговорювали роботу і плани на майбутнє. До речі про майбутнє: