Розділ 25. Для створення сім’ї достатньо полюбити. А для збереження – потрібно навчитися терпіти і прощати. / Мати Тереза /

Час летів зі швидкістю балістичної ракети на Харків в 2024-му.  Тільки укриттям нам слугували нескінченні коридори онкоклініки. Скільки пройшло з моменту аналізів, очікування результаті і операції, я точно не знаю. Все злилося в один довгий день. Мінялись кабінети, палати, голоси… Єдиною константою залишилась Олександра. На кону стояло не тільки життя моєї доньки, а й самопочуття її, тобто нашого, сина.

Їздив в офіс. Таки підписали той бісів контракт, хоча в той момент, взагалі нічого не розумів. Благо, поруч була Аля, не дала наробити помилок. Вона виявляється юридичну освіту отримала з подачі Бугая. То я можу бути спокійним.

Поступово життя увійшло в свою якусь нездорову колію… лікарня, дім, офіс. Не часті зустрічі з сином, постійне перебування в палаті у Марійки, її питання про Давида. Син летів після школи до сестрички, але я намагався не втручатись в спілкування дітей. Зрідка спостерігав крізь щілину в прочинених дверях, як він ніжно цілує сестру в чоло, як стиха розповідає якісь історії, щоб підняти настрій моїй маленькій квіточці, як хмурить свої світлі брови, коли до неї приходять лікарі…

Вже зовсім скоро літо. Треба звозити дітей на море. Треба обовʼязково подивитись, що там у нас в Криму пропонують. А звідти можна буде махнути в Стамбул. Точно! Так і зробимо. Залишилось тільки з Алею поговорити, хоча я впевнений в позитивній відповіді. Ну і Вікторію підключити до організації. До речі, про мою, тепер вже остаточно, колишню дружину. Так, ми таки встигли розлучитись в перервах між лікарями…

Після обіду, мчу до Марійки. Сьогодні мають виписувати малу і сьогодні був останній дзвоник у Давида. 
Боже! Я був присутній на останньому дзвонику у дорослого сина. Аля була і …. Святослав….

Це ж треба, стільки років його не бачив, а його наче заморозили. От, у нас ще тоді, хлопці жартували, що він Термінатор. Зараз, в цьому переконався. На щастя, ми майже не спілкувались. Було помітно, що ні я, ні він поки що до цього не готові. Привітались сухими кивками і стали по обидва боки від Алі з дебільно-щасливими усмішками. Жінка тільки поглянула скоса на нас. Перепитала за малу, отримала позитивну відповідь і повернула всю увагу до святкової лінійки. Давид мав виступати з сольним номером. Я вже весь у нетерпінні.

Згоден, ситуація більш ніж дивна, та чого тільки в житті не трапляється..
Я був так близько від коханої , що ледь стримувався, аби не покласти свою лапу на її тендітну спину ледь прикриту тонкою бавовняною сукнею. Вдихав аромат її волосся і просто млів від самої присутності її поруч.

Треба вже приходити до тями. Донці вже краще, я вільний від шлюбних обовʼязків з Вікторією, на горизонті маячить можливість щось змінити в цьому житті і тепер я іі не проґавлю. 
Після феєричного виступу Давида, не стримав емоцій і обійняв Алю. Притис до себе, провів рукою по шовку її волосся. Спіймав на собі невдоволений погляд Святослава. Але в той момент мені було так начхати. 
— Дякую за сина, Алю… — прошепотів на вушко і наче навмисне, зачепив губами чутливу мочку. Вона трохи здригнулась і ніби розслабилась в моїх руках. Ну що ж, відгук тіла є, а це вже добрий знак. — я заборгував тобі за ці роки…

— я вже списала твій борг, Костю…. — повертається Обличчям до мене і шепоче в самі губи. Сцена і відчуття дуже дивні, враховуючи, що Свят стоїть з іншого блоку від неї. 
— Але відсотки накапали знатно…. — видихаю, як чую різке..

— Відставити, Віревський! Досить милуватися з моєю дружиною!

— Я не при виконанні, пане генерал. І дружина вона вам, колишня. 
— ти при виконанні з того самого моменту, як добровольцем переступив військкомат в 2022. Все інше — деталі!

Зненацька, Аля в апружується і я відчуваю кожен мʼяз її тіла, за наче в натягнуту струну перетворилось. Легко викручується з обіймів і обпалює нас зі Святом знищуючим поглядом волошкових очей.

— Закрийтесь, обидва! Півні, щоб вас чорти побили! Ще бійку влаштуйте, всім на радість! Син нагороду отримує, а ви влаштували тут міряння пісюнами! Тьфу!

Вимовила Аля і пішла крізь натовп, ближче до імпровізованоі сцени. Ото довбні! 
Зміряли з Бугайовим один одного пекельними поглядами. Сказав би, що він мені не конкурент, та на жаль, це зовсім не так. Він був з моєю жінкою десять років…. Став для неї стіною і опорою, виховав сина…

— Тато Костя!! — вириває мене з думок голос сина! За цей час ми добряче з ним зблизились.  Я пізнаю власну дитину щодня, щохвилини, коли вдається. Намагаюсь запитувати й давати відповіді на питання, що цікавлять його. Давид, в свою чергу, прикипів до Марійки. Каже, що тепер вони не тільки по крові рідні, а й по кістках. Хоча це не зовсім правильно, але то вже не має значення.  От сучасні діти: у них нема кордонів, забобонів і упереджень. Приймають життя, адаптуються під ситуації, підлаштовують обставини. Унікальне покоління. 

І от, я бачу, як цей вихор в шароварах, несеться до нас і крізь натовп стрибає чітко до мене. Я тільки встиг вихопити здивований і спантеличений погляд Святослава та Алі. 
— Тат, Костя! Ти приїхав! — обіймає мене міцно. — я думав, ти з Марічкою залишишся..

— Після обіду поїдемо. Не міг же я пропустити твій виступ, сину! — куйовджу світлу чуприну та пригортаю сина до себе.

Після недовгого спілкування зі Святославом, ми прощаємось з ним , (Хоча, як мені здалося, Аля набагато тепліше прощається з чоловіком, а він надто довго тримає її в обіймах. Та що я можу протиставити йому? Хіба що свої почуття, які не згасли..) та прямуємо в лікарню до маленької Марійки. 
Аля сідає на переднє пасажирське сидіння, Давид розміщується на задньому і вже телефонує сестричці по відеозвʼязку. от невгамовні! Зараз же приїдемо.

Раз-по-раз кидаю погляди на Олександру, яка дивиться зосереджено у вікно, наче ніколи не бачила тих квітучих абрикос і вишні.

Від споглядання мене вириває її ж голос.

— А де Вікторія? Давно її не бачила… — і дивиться на мене.

А я і справді, чомусь не міг згадати, коли востаннє бачив колишню дружину і мати моєї доньки.