Розділ 18. Думати двічі не доводиться.

Десь за місяць до того.
 

Війна стала лакмусовою смужкою для виявлення всього темного нутра кожної людини. 
У всіх темна сторона появлялась по-різному. 
Хтось виявився боягузом, хоча в житті без проблем долав життєві перешкоди. Хтось тріплом, хоча зазвичай і слова не витягнеш. У когось здавали нерви і людина ставала агресивною, в той час як до війни був спокійним, як удав. А хтось… хтось ставав зрадником. 
І зрада стала найпоширенішим явищем в країні у всіх її проявах. Жінки не могли дочекатися своїх чоловіків, друзі відвертатились, влада продовжувала витрачати кошти на парки і бруківку (хіба це не зрада). Молодь на всю котушку слухала Басту і Нюшу, передивлялась серіали «Бригада» та «Слово Пацана». Та найстрашніша зрада — державна. Зрада своїй Батьківщини, переконанням та статутам. Посягання на свободу, державність та територіальну цілісність. І тут, все одразу. 
Така зрада зачепила і Алю. 
Дівчина не могла взяти втямки, як так сталося? Чому саме вона, саме її сімʼя? Де вона проморгала?

Згодом, аналізуючи всю ситуацію і дїї, вона дійшла висновку, що не було тих перших дзвіночків, які б могли викликати тривогу. Були цілі набати, яки горлали на всю гучність, та вона все одно не чула. Не хотіла чути. 
Батько завжди для неї був найкращим чоловіком. Навіть після їх з мамою розлучення, які б почуття не вирували душею дівчини, вона не могла викреслити його зі свого життя. Вона любила його всією тією любовʼю дочки до батька, що тільки могла бути в цьому світі. Він був для неї прикладом чоловіка у всьому… ну.. окрім зради мамі..Але й тут, десь глибоко в душі, на дні серця, вона намагалась знайти йому виправдання. 
Та не дарма кажуть, той хто одного разу зрадив, зрадить і вдруге.. Але щоб так! Тут навіть її хвора фантазія не могла собі такого уявити..

********************************
 

Виходячи з роду своєї діяльності, Аля була знайома з багатьма можновладцями та командуванням. Деякі навіть проявляли знаки уваги до дівчини, та Аля не відповідала. По-перше їй було не до того, а по-друге… просто по-друге. 
Та був один, особливо наполегливий. Підполковник Бугайов Святослав Юрійович. 
Гарний чоловік. Навіть дуже. Різниця у віці його не лякала. Він був всього на пʼятнадцять років старшим за Олександру, мав за плечима шлюб по молодості, а от нашадків не нажив. Це був чоловік без віку. Йому можна було з легкістю дати як двадцять пʼять, так і визначити ту цифру, що була вказана в його паспорті. Жагучий брюнет з ниточками сивини, що вже пробивалась на скронях, мав прекрасну атлетичну фігуру, наче вилиту з міді і колючий холодний погляд чорних, як ніч очей. Алю вони завжди лякали. Не було видно де зіниця, а де райдужна. Коли він дивився на неї, Алі здавалось, він дивиться прямо в душу. Аж мурашки тілом розбігались і ставало незатишно. 
Чоловік бачив, що дівчина не налаштована ні на флірт, ні на побачення, та щось його в ній зачепило з першого дня знайомства. Ні. Коханням там і не пахло. цікавість, мисливський інстинкт, голод за незвичайним. Війна для нього то не в новинку, він багато де був і багато чого бачив. А тут.. така самовідданість, така легкість, втомлена пів посмішка . І ці волошкові сумні очі, що іноді зупиняються на ньому, коли він в черговий раз приізджає до неї на склад. 
Здається він випробував на ній всі можливі стратегіі взяття неприступної фортеці. Та неприступна фортеця, на те і не приступна, щоб її не взяти. А взяти та підкорити її собі, стало для нього справою честі. Крім того, Святослав знав, що дівчина потребує допомоги. У неї серйозні проблеми, які можуть вартувати їй і її матері життя. 
Зрадливий батько тому посприяв. Окрім того, дівчина надто запекло опікувалася одним батальйоном, де у неї служили її близькі друзі. А а скільки саме і хто конкретно будив для неї аж таким близьким, підполковник не знав. Та й не цікавило його це. У нього, на цю дівчинку були свої плани. 

В той день Аля приймала величезну партію ФПВ дронів. Треба було іх розвантажити, поставити на облік, розподілити по частинам. Все це потребувало часу і сил. Отож, ні кінець дня, у дівчини сльозились очі від напруження, боліла голова від надлишку інформації та ломило все тіло від фізичного навантаження. Вона розуміла, що втомилась.. втомилась так сильно, що навіть готова на деякий час забути, що в країні війна і забуритися  в Буковель в якийсь дорожезний готель з усима плюшками. Але совість наполегливо гнала подібні думки і змушувала взяти себе в руки та працювати далі на благо країни. Якщо вона не могла сидіти в окопі з автоматом, то хоч тут буде корисною. 
Коли вона зачиняла офіс, несподівано почула за спиною кроки. Раніше, в довоєнні часи, це її злякало б. Та після того, як вона змогла дати відбір орку-мародеру, що вдерся до іхньоі з мамою квартири в передмісті, коли визволяли Київщину, вона вже нічого не боїться. Впізнала кроки-/ важкі впевнені. Такої аури влади, як була у Бугайова не було ні в кого, тому, навіть не обертаючись і не відволікаючись від закриття вхідних дверей, вона промовила:

— Вечір добрий, пане підполковнику! Якими шляхами до нас?

Чоловік тяжко зітхнув та відповів:

— Звивистими, Олександро… ой, звивистими… Я до тебе з розмовою. Пропоную десь повечеряти і поговорити.

Дівчина була настільки втомленою, як морально, так і фізично, що просто не мала сил відмовити, а може й не хотіла. А от чого хотілось, так це на мить знову відчути себе слабкою жінкою та побути в компанії галантного кавалера. А залицяння Святослава вона давно помітила, просто не хотіла відповідати. В ліжко вона стрибати до нього не збирається, а от від приємної розмови (хоча наскільки може бути приємною розмова з підполковником?), вона не відмовиться. Тож, залишивши своє авто на стоянці, вона без вагань прийняла запрошення чоловіка та зручно вмостилася в його автомобілі. 

Та хто ж знав, що його пропозиція матиме такі карколомні наслідки….

**************************
 

— Тобто, я правильно вас зрозуміла -- дівчина пойорзала на сидінні зручного крісла в ресторані і трохи нахилилась вперед. Світле пасмо довгого волосся впало на груди і полковнику відчайдушно захотілось його поправити, або й пригорнути до себе дівчину.  Те, що він їй запропонував, було дикістю навіть для нього. Та іншого способу підкорити собі норовливу панянку, він не бачив.