Розділ 12. Питання

Київ. Ранок. Морок.
 

— І шо було далі?

— Та нічого! — знизав плечима Влад. Відпив зі склянки віскі, тоді несподівано посміхнувся та вийняв пачку сигарет з кишені куртки, яка висіла на спиці стільця. — Гнала мене драною мітлою, аж іскри з очей сипались . Так букетом по писку я не отримував ще ніколи!  Добре, що то троянди були! Не дай Боже, гладіолус, живим би точно не вибрався. То навіть смішно було! Ведмедя викинула на сходовий майданчик за мною ж! Таких матюків в житті не чув! А тим більше від Альки..

— та добряче ти її дістав. — гмикнув, та все одно важко було стриматись від сміху, як уявив собі ту сцену. — ми хоч і спілкувались тоді, та я нічого не знаю про той випадок. Я ж коли повернувся з Італії , ви мало не жили разом… Того й поперся..

— та Бог із тобою! — відмахнувся! — Так, були деякі речі в її квартирі, бо я тоді продав свою, щоб вкластися в стартап і кантувався у Альки. А ти побачив те, що хотів побачити..Я більше не торкався до неї.. своїх проблем вистачало. 

— так що ж вона сохла за тобою!?? — не витримав Костя.

— ой, дурнииийййй…. — Влад зробив жест «рукаліцо» і виринув одним оком над долонею на мене. — та це я зрозумів вже набагато пізніше…

Я видихнув. 
— А потім..? Коли війна почалась… Ви ж переписувались, як дурні.. — не міг зрозуміти..

Влад кивнув і очі впер в склянку з напоєм, роблячи вигляд, що там знайшов щось цікаве. 
— вона й тобі писала.. і ти теж..

— писав. Не міг не писати.. вона ж .. вона..

— ага.. знаю. ..

— вона ж надсилала тобі..

— нам! Нам, дурбецело! Вона те все надсилала нам! Ти розумієш! Кожен з наших пацанів знав, що Алька може дістати хоч зуб червоного дракона, якщо треба буде! Вона діставала на нашу бригаду все! Її волонтерська контора була прикріплена сугубо до нашої бригади! Вона не мала права більше нікому допомагати! І тільки завдяки цьому і ми і вона знали що все нормально! Ій умови Бугай поставив.. з матірʼю її, а потім…

— що? Про що ти кажеш? Які умови? — і тут до мене нарешті почало доходити! 
Яким же я був сліпим! Я не бачив далі свого носа нічого. Я добровільно відмовився від неї, повіривши словам. Але ж як вона це казала. Який холод був в її голосі. не дивилась в очі, відводила погляд. Я повинен був зрозуміти.. отже..

— то кажеш, син не твій? — Влад помітив моє сумʼяття і хитро примружив очі.

— та щоб тобі, Владе! — скрикнув я. — ми обоє з нею спали в той час! 
— та ти ж казав, що в тебе з нею не було нічого!

— ти теж казав!!

— у нас це було один раз, коли ти в полон потрапив!

— і ти втішив її..

— Втішив, трясця! — вперіщив в мене чорні очиці. — скористався ситуацією, потішив его. Називай це як хочеш! Але я ій був тоді потрібен! Їй був потрібен чоловік поруч! Ми не знали, що з тобою! Вона помирала! Вила на місяц, як загнана вовчиця. Я знайшов її біля будинку на лавці, вночі. Вона просто стогнала від болю!

— Та капітуляцію через тиждень обʼявили, а випустили мене ще за два! І ти весь цей час її.… — я не договорив, бо мене знову перебив Влад.

— Дурню! Почуй мене! — він різко підвівся, що стілець під ним прошкрябав підлогу і з гуркотом впав долі. Бармен за стійкою напружився. Влад схопив мене за барки і струснув. Я вчепився в його передпліччя з наміром дати відсіч. — почуй мене… — вже прошепотів. — вона гнала мене.. завжди гнала.. тоді, коли були молодими, я загрався. А коли вона зрозуміла, то гнала мене поганою мітлою! А до тебе… до тебе не могла підступитися… А потім.. потім їй не дозволили..

— а потім, вона сказала, що наступного разу ми зустрінемось, коли вона буде розлучена, а я одружений.. — як зачарований я прошепотів слова, що викарбувались на моїй підсвідомості під час нашої останньої зустрічі.. після тієї нашої ночі.. останньої ночі, коли я її бачив.. цілував.. торкався..

Тоді мені здавалось, що я тримаю в руках весь світ, що мені підвладні гори, що я здатен переплисти море.. що можу все, коли вона поруч..Мій янгол.. Янгол-охоронець…

Непомітно Влад наповнив келихи бурштиновою рідиною, додав мені коли, підняв з підлоги стільця і поставив його  відповідне положення. Сам же важко плюхнувся.

— давай, друже.. на коня. — підняв свій келих. — тобі мабуть додому до дружини треба..

— нема в мене дружини… майже. — проговорив я із сумом. — дочка є. Схожа на Віку. А Санька.. не знаєш, розлучена, чи ні..— з надією запитав.

— Не знаю.. та хіба це проблема дізнатись? — гмикнув потратив і в один ковток вицмулив віскі й голосно поставив склянку на деревʼяну потерту поверхню стола. 
— Мені треба її побачити..

З цими словами, я швидко прикінчив і свою бурду та кивнувши другові на прощання поплентався на вихід. 
Дощ на дворі вже скінчився, вулицею поповз сірий ранок, сповіщаючи, що от-от і місто затопить яскраве сонячне вранішнє проміння. День обіцяв бути задушливим, та мене це не хвилювало. Сьогоднішня ніч дала багато відповідей, та й з тим, залишила багато запитань. І їх я маю намір вирішити найближчим часом. 
Для початку треба знайти Альку. 
Де Влад її зустрів? В Боярці? Значить треба зганяти в передмістя…