Сто метрів дощу

Розділ 4. Життя потому

Колись в іншому житті.

 


— Олександро, скільки вже можна валятися? — мініатюрна брюнетка вже зпівгодини намагалась стягнути з ліжка подругу. 
У Олександр день не задався. Точніше тиждень. 
Спочатку замовник її кинув на гроші. Вона оформила розкішну вітрину нового шоуруму, а їй сказали, що робота нікуди не годиться і гроші їй не заплатять. Та потім вона вияснила, що вітрину таки залишили… як і її без оплати.  Тоді, мама повідомила, що розлучається з батькОм. Дарма, що вони вже років пʼять як не живуть разом. В розумінні Саші, якщо штамп не поставлений, то все ще можна було повернути. Адже, вона бачила як батьки один одного любили, як ніжно відносились один до одного. І в який момент все пішло не так?
Наступним було зовсім невдале побачення і на фоні всього цього кращий друг ще з самої школи заявив, що хоче пройти військову службу. Мовляв час зараз нестабільний, все може згодитись. Та ще й диплом мало не завалив. Ледь встигла стусанів надавати йому, аби сів писати. Аспірантура як-ні-як…
І От що цьому бевзю вдома не сидиться!? обовʼязково треба в берцях по спеці бігати. 
Загалом, фіналом напруженого тижня став звичайний зламаний ніготь і Аля тепер лежала трупиком і нічого не хотіла.

— я лежу всього лиш дві години…. — промичала вона в покривало. 
— Вставайте, княгине Олександро!  давай! Збирайся! — не відставала її єдина й неповторна подруга Міра. Навіть пʼятку полоскотала. Саня дригнула ногою. Міра відскочила. Бдзинь!

— це була ваза? — так само не відриваючи щоки від подушки спитала Саня. 
— та йди ти до біса Ольшанська! Яка ваза?

— Династії Мінь…

— Династії Ахмета Зурабовича. У вівторок на базарі куплена. Я памʼятаю! Давай вже! А то стягну! — пригрозила ця мала нестерпниця.

— Короленко! — скрикнула і підвелася на руках Саня. — шо ти хочеш?!

— Я? Хочу, так!!! Збирай булки, малюй очі! Мені дзвонив Костя. Він з якимось свої другом чекають на нас в Морок-барі. Там кажуть дуже атмосферно і прикольно. 
— І що там.. ? — «ну, окрім якості, за яким вже не перший рік  сохла Міра.» — сказала, а потім подумала Саня. 
— Та бен його знає.. пішли! Я он тобі вже й сукенку витягла.. — благально подивилась Міра на Саню. 
— Ото.. — Саня скосила очі на сукенку, яку купила колись в пориві весняного загострення, наявності шаленої сумми на рахунку та незбагненного бажання купити якусь хрінь. 
Як Саня тоді сама себе виправдовувала:  воно саме купились. То не я. 
Проте, сукня таки була повішена окремо від усих речей в невеличкій шафі. Одежина являла собою два клаптика світло-бузкової стрейчевоі тканини, що трималась на тендітних плечах за допомогою двох ниточок, які в народі носили горду назву «бретельки», облягала так, що навіть хвалені безшовні стрінги від Вікторія Сікрет показували світу свій фас та профіль, а отже, сукня не потребувала носіння спідньої білизни. Так на додачу до всього, ще й була безсоромно короткою, що ледь прикривала оте саме місце, на яке по ідеї мали натягуватись ті самі безшовні чарівні труси. 
— Ага! — з надією в очах кивнула Міра. 
— зовсім з глузду зʼїхала?

— Нє! От і вигуляєш заодно! 
Міра перла, як танк. А в поєднанні її небесного погляду як кота зі Шрека, то була просто зброя маскового ураження. 
І Саня таки дуже знехотя, та все ж підвелася і слідуючи вказанням подруги, зібралась. Десь за годину… Бо взаємні кпини, то ж святе. А тоді була пляшка просеко і по дві цигарки на балконі.

Отож, ще за півгодини дівчата красиві, веселі і гарячі дістались центру столиці і подибали на височенних підборах до входу в славнозвісний заклад.

— Ой, Сань! — несподівано смикнула Міра Саню за руку. — Там моя одногрупниця. Підійду привітаюсь. А ти заходь в середину. Костя вже там. 
І от Саню цікавило, з якого це переляку, друг не примудрився ще жодного разу їй не зателефонувати. А переписувався з Міркою. А тепер вона різко здиміла, до якоїсь одногрупниці вітатися.. 

Олександра несміло топталась біля входу в залу і ніяк не могла знайти очима Костю. Сьогодні в барі було дуже людно. Біс його знає, яка програма планується, та відвідувачів було як шпротів в банці, не проштовхнутися. 
Від голосної музики і гаміру людських голосів закладало вуха. Це все перетворювалось у якусь какофонія, що давила на мозок і Олександрі ВЖЕ хотілося втекти звідси. Та вона пообіцяла подрузі. 

Саня оглядалась, коли над її вухом прозвучав оксамитовий, наче дорога вечірня сукня голос, що вмить пробрав до самих кісток, через них потрапив в кров і розлився мʼякою патокою в мозку, віддаючи  солодким болем в серці…

У вухах задзвеніло ще більше, та не від гучної музики… Іі повело, це було дивне відчуття. Саня бачила, як ворушаться його чуттєві губи, з-під яких виринає ряд білосніжних зубів, як працює гарна щелепа і жовна ходять ідеальними вилицями. Вона доходила своєю маківкою десь до носа незнайомця і це при тому, що на підборах, а отже Саня йому десь плеча. 
 «Він щось казав, здається..»— осмикнула себе.

— що, пробачте? — отямилась Аля.

Хлопець, розтягнув красиві губи в зухвалому усміху і промовив.

— я питаю, ти тут сама?

Аля струснула головою і зедерла носа настільки, наскільки їй дозволу ситуація, зріст і нахабство . 
— та в такому натовпі важко бути самою….

— Я маю на увазі, сама приїхала? — знову запитав красунчик.

— О, ні —- відмахнулась вона. — з таксистом.

Хлопець глипнув, розуміючи, що натрапив на міцний горішок, проте вирішив не здаватись. А ще він упізнав в чарівній незнайомці недавню навіжену, яка мало не потрапила під колеса його автомобіля . Йому вже ставало цікаво, що ця мала бестія відмочить наступним.

— Ти з хлопцем?

— Ну так…ти ж зі мною стоїш. Тому, так! Я зараз із хлопцем. — усміхнулась і зловила себе на думці, що дуже незграбно, але намагається фліртувати з хлопцем, бо  ж сподобався.. вж занадто. 
— Так, а по життю…

— а по життю, я сплю, їм, і оте все, що притаманне кожній простій людині..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше