Розділ 3. Зустріч

— слухай.. а ти не зайнятий зараз?

Та ясна річ я зайнятий о першій ночі! Стільки справ, стільки справ! Он, розлучатися надумав… 

За вікном почувся грім.. десь далеко, нагадуючи радше звук виходу ППО, аніж природній процес. Глянув у вікно.. Місяць затягується хмарами. Точно дощ піде.

— та ні, наче.. спати не хочеться…

— тоді може підʼїзжай в «Морок».. зараз.

— Він ще працює?

— Ха, брате! Я тобі більше скажу! Він мій!

— Ого! Мені вже цікаво. Зараз буду. На дощ збирається..

— Та я тебе прошу! Не цукровий! Сто метрів дощу вже якось перебіжиш.

Мені вистачило пʼяти хвилин, аби одягнути на себе джинси з легким светром, спуститись до машини і виїхати з паркування. Вперше за багато років, я нікому не сказав про те, куди йду і о котрій буду….Та власне, я давно цього не говорив, просто не помічав. Не помічав як і без того неіснуючі почуття зійшли нанівець. Не помічав, що від сімейного статусу, тільки помітка в айді картці…
Ще хвилин пʼятнадцять я їхав порожніми вулицями Києва, де тільки біля нічних закладів , можна було побачити зграйки молоді, який нічний спосіб життя більш до вподоби. А з сучасними технологіями і можливостями, деяким навіть так краще живеться. Важкі дощові краплі падали на лобове скло і якось ліниво сповзали вниз до двірників, які недавно змащували їх, лишаючи тільки гладку прозору поверхню, яка знову і знову засівалась новими намистинками небесної води, щоб бути стертими «бошівськими» двірниками вже за мить. 
Навіть із сумом згадую час, коли діяла комендантська година до шостої вечора, восьмої,  до десятої вечора, тоді до дванадцятої ночі… Розважальні заклади припиняли свою роботу о девʼятій-десятій, ліхтарі вимикались о півночі і міста поглинала непроглядна темрява і тиша.. Лиш зрідка можна було почути з відкритого вікна якоїсь квартири чиїсь голоси, або гамірні суперечки. Бо ж вдома можна було, вдома безпечно. 
 Та памʼятаю, як влаштувався ненадовго в поліцію… був на чергуванні в якомусь спальному районі Києва, навіть не згадаю де.. Почули з колегами жіночий крик. Такий знаєте, гучний і короткий.. Та це змусило нас завмерти. Кілька хвилин нічого не відбувалось, думали, що здалось. Та крик повторився.. 

Налаштованим вухом, зором і чуйкою, відшукав джерело звуку. Відкрите настіж вікно на другому поверсі. Судячи з усього — кухня. Та ознаки якоїсь боротьби. 
— Її там бʼють.. — злякано промовила напарниця Ганя.

— То сімейна сварка. Доки не прийде виклик, не маємо права втручатися. Вони в своїй квартирі. — байдуже відповів Вадим. 
— То що, нехай вбʼє іі до біса, та й по всьому!? А що ж.. в свої хаті, все можна! Так, Вадік!? — прошипіла дівчина. — Так якості, підсади! Зараз я цьому смертнику покажу, як треба себе поводити з дівчатками! Упир!

Войовничості було Гані не займати… Вона перебувала в Бучі під час окупації. Пережила таке, що не кожен зможе витримати. Та вона вибралося. Пройшла реабілітацію і присвятила себе служінню народу та захисту жінок та дітей. 
— Я сам. — коротко відповів. — Вадік, ти біля вікна. Ганя, до квартири.

Вадим виконав наказ і зайняв позицію біля вікна під стіною. Ганя швидко проникла в підʼізд і стана на чати під дверима. Як оцінив стіну й вигадливість проекту будівлі та знайшов першу опру. Водостік. Підстрибнув. Вхопився за невеликий виступ, підтягнувся на руках, сперрся на чийсь балкон. ще кілька маніпуляцій і я опинився на карнизі прямо вбрід відчиненим вікном кухні. Так. Це була саме кухня з якої долинали вже жалісливі зойки дівчини, яку забива ногами співмешканець. Чи хто він їй там?. Знову підтягнувся на руках і хутко опинився на підвіконні квартири. А далі все було по класиці жанру. Переляканий мужик в розтягнутій майці, що колотить тендітну дівчину . В сусідній кімнаті розривається від плачу дитина. І його перелякані, налиті кровʼю очі.

Він зробив фатальну помилку, коли вирішив кинутись на мене. Кількома нехитрими рухами, мужик був заблокований і вдало вирублений, шляхом ніжного натиску на сонну артерію. Трясця! В такі моменти аж підмивало натиснути трошки сильніше і вирубити цю скотину назавжди, аби не псував повітря свої існуванням. Так ніт же ж! Служитель закону має передати оце одоробло до рук Феміди. Не факт, що його не відпустять, та все ж начебто в нашій країні цей процес намагаються налагодити. Нам лишається тільки сподіватися на справедливість та непідкупність нашого правосуддя. Хоча, кого я обманюю…

— Допоможіть.. — постогнала дівчина. Кинувся до неї. А там.. розбите обличчя, в мотлох розірвані були, все тіло трясеться.. голова в крові. Думаю, що там присутні внутрішні пошкодження. 
…

Та далі вже була інша історія…

+**************** 

 Припаркувася в одному з дворів Малоі Житомирської. Навіть подивуватися, що ще не скрізь шлагбауми поставили.  Віднайшов поглядом табличку з адресою, аби завтра знайти машину. Бо, чує моя душенька, сьогодні питиму. Приводів у мене достатньо…

Дощ накрапав все сильніше..

В середині бар майже не змінився. Чому майже? Бо геть не та атмосфера що була років з пʼятнадцять тому…

Тут проводились такі круті літературники й вечірки. можна було не ходити ні в які інші клуби. Легкий потойбічний флер з натяком на бдсм. Всюди свічки й низькі стелі, крафтові напої, і абсолютне засилля творчих особистостей на  квадратний метр.  
Зараз же.. Не дивлячись на пізню годину, в закладі спостерігаю восновному … фрілансерів, айтівців, які невпинно щось строчать на своїх пласких лептопах. Господи! Таке враження, що його можна в трубочку скрутити. 

Озирнувся… Влада ніде не побачив. Та може вийде зараз.. Пройшов знайомою підлогою та згадав один цікавий вечір…

Тішить, що тут за всі роки майже нічого не змінилось. Істинно культовий заклад Києва. Не багато таких збереглося. Когось поглинула конкуренція, когось криза, когось війна. А хто просто не витримав плину часу. … Життя таке бентежне. Ще вранці я не міг навіть подумати, що ввечері буду думати про розлучення. Ба більше, ініціаторкою виступить моя дружина. І що усвідомлення своєї паскудності, лавиною накриє з ніг до голови. Дідько! Навіть коли стріляв впритул в орків в Бахмуті, не було такого відчуття. То ясна річ не порівнюється, але деякі хлопці казали, що відчувають себе вбивцями. У мене такого відчуття не було… Ябув впевнений в своїх діях і не відчував гризти сумління за кожну випущену кулю.