Таємниця Моноліту.

На склади з Янтарю можна було потрапити двома шляхами - прямо через Рудий ліс. Або в обхід через Бар і Дику територію. Порадившись, військові рушили прямо. Вигубивши кілька десятків мутантів, загін Тарасова ввечері наступного дня дістався Овечого хутора. Зрадівши зустрічі, побратими гаряче обнялись. Майор зник в головному помешканні. Через деякий час він вийшов, прямо з ганку звернувся до юнака і вченого, що стояли осторонь:

- Полковник чекає, заходь - він вказав рукою на двері, що вели до будинку.

Увійшовши всередину, Валера побачив сивочолого чоловіка що сидів за столом. Перед ним стояв включений ноутбук и пластикова пляшка з водою. При появі гостей він приязно посміхнувся, встав із-за столу. Зробив крок назустріч.

«Середнього віку, середнього росту. Зовсім непоказний як і тисячі звичайнісіньких людей. Зустрілись б за інших обставин в житті не повірив, що це і є той легендарний полковник Дегтярьов». - Подумав хлопець.

Немов прочитавши його думки, чоловік приязно посміхнувся, простягнувши руку для рукостискання дивлячись у трохи розгублене обличчя юнака, сказав:

- Що, не схожий на супермена? А я теж розраховував, побачити як мінімум здоровенного бугая, всього в пагорбах оголених м'язів, і незмінно з кулеметом Гатлінга в могутніх руках!

- Та ні, просто я трішечки не таким вас собі уявляв, - злегка зніяковівши, відповів молодик, потискуючи протягнуту долоню, - Валера.

- Знаю. Він же Робін-Гут. Він же Фартовий. Вісімнадцятирічний курсант-дезертир, у пошуках якого ми обшукали ледь не половину Зони.

- Ну, що дострибав полковник?! Тепер будеш відповідати за поняттями! – з характерним акцентом зненацька пролунав грізний вигук.

Дігтярів перевів здивований погляд за спину хлопця. В його розумних сірих очах майнули пустотливі вогники.

- Ніяк не зрозумію хто, аж надто голос знайомий. Нумо зніми свій шолом сталкер.

- Ах, дорогий! Як я подивлюся, ти зовсім забув старого товариша! - вигукнув учений, знімаючи маску захисного шолома.

- Вано?! - щиро зрадів Дегтярьов, - Вибач друже, стільки років не бачилися, що я тебе  одразу не впізнав!

Старі друзі уклали один одного в міцні, чоловічі обійми.

- Обережний полковник! Ти мені все ребра переламаєш! Я ж тільки після полону ще слабкий як та дитина!

- Друзі прошу за стіл, давайте спершу повечеряємо, - запропонував Дегтярьов.

Після того як друзі вгамували голод, він попросив кавказця розповісти, що з ним сталося. Вано коротко розповів свою історію. Потім полковник вислухав хлопця.

- Так, справи кепські. Суцільний трилер. Друзі, ви відпочивайте. Впевнений після дальньої дороги ви втомилися дуже. А я тим часом проаналізую ситуацію. До речі. Хлопче залиш мені будь ласка, всі свої папери, серцем чую ключ до розгадки таємниці десь у них.

Валера виклав на стіл обидва ПДА, а також щоденники, знайдені в лігві людожера на Агропромі, і в мертвому місті.

Прокинувшись рано-вранці юнак з подивом побачив полковника, що сидів за столом. Судячи з вигляду він не спав всю ніч.

- Прокинувся сталкер? Сідай, розмова є, - Дегтярьов кивнув на табурет, що стояв поруч.

Валера солодко потягнувся, розганяючи залишки сну, сів за стіл.

- Я тут накопав дещо. Хочу перевірити один здогад. Ти тільки не поспішай відповідати на запитання, спочатку все добре зважуй, і лише потім говори. Ну, як, готовий?

- Завжди готовий!

Полковник посміхнувся.

- Ну, ти просто як піонер! Валеро, згадай, будь ласка, свою розмову, з ученим котрого надіслали на базу Свободи замість покійного Коваленка.

Молодий чоловік на хвилину замислився.

- Якщо чесно, то я майже не пам'ятаю нашу розмову. Після того як я потрапив під викид голова відмовляє мислити раціонально. Та ще й ця атака контролера, який мені ледь не випалив мозок.

- А ти спробуй, друже. Це дуже важливо для нас!

Хлопець заплющив очі спробував сконцентруватись . Через деякий час з пам'яті випливло непоказне, вкрите пігментними плямами обличчя академіка Ромашина.

- Так здається пригадую. Це було за мого першого візиту на базу Свободи. Неприємний тип, і розмова у нас з ним якось не склалася. Пам'ятаю, він мені сказав, що працює тут нещодавно і нікого зі старих співробітників не застав. А потім виставив мене за двері.

Проникливі очі Дегтярьова перетворились на щілинки. В них блиснула хижа іскорка, неначе у нишпорки, що напала на слід.

- У щоденнику твого батька згадується, що його прислали на місце Коваленка. А тобі він сказав, що нікого зі старих працівників не застав?

- Але ж правда! - вигукнув сталкер, - І як я це сам не наздогнав?!

Сплячий, на печі Вано потривожений вигуком хлопця тихо застогнав.

- Тихіше. Не розбуди людей, - полковник приклав вказівний палець до губ, - Я вважаю, що він свідомо тебе дезінформував, і тому ми сьогодні нанесемо йому візит.

Поснідавши та погодивши план дій, загін рушив на базу Свободи. Веселун Вано, уникаючи зайвих розпитувань, провів повз шалену охорону різношерсту компанію. Для початку, щоб не викликати ні в кого підозри військові розбрелися по базі – одні пішли до торговця, інші приєдналися до сталкерів, що снідали. Там вони почали пригощати місцевих цигарками та горілкою, знайомитись, і разом із усіма, травити анекдоти. Через деякий час, користуючись тим, що увага бійців Свободи зосередилося на Вано, що емоційно розповідав історію свого нещодавнього ув’язнення, непомітно підтяглися до будівлі нової лабораторії. Вхід у приміщення не охоронявся, зовнішні двері як виявилось були не замкнені. Тарасов зупинився біля дверей. Інші розосередилися по кімнаті, зайнявши позиції біля вікон.