Болото.

До бази Свободи друзі дісталися лише під ранок. Насамперед Валера відвідав техніка. Шуруп, побачивши хлопця, щиро зрадів.

- Привіт сталкер. Я вирішив трішечки розім'ятися і ось результат – твій екзоскелет відремонтований. Майже як новий.

- Дякую. А я потрібну інформацію щодо модернізації броні здобув. Як здоров'я?

- Та так собі, - махнув рукою Шуруп, - Безсоння мучить. Бачиш – сонце щойно встало, а я вже не сплю. Ще буває, нудить, коли хтось про горілку починає розмову. Лікар сказав, що це скоро пройде. Я терплю, бувало й гірше.

 Майстер підключив електронний накопичувач інформації до ноутбука. На декілька хвилин припав мружачись короткозорими очима до екрану.

- Чудово! – нарешті сказав Шуруп, - Тут є вся необхідна інформація для модернізації  костюма. Так, так, так це у мене є. Це теж. Мені потрібні ще два артефакти Гравії, а також порошок деяких подрібнених у пилюку артефактів. Це все ми змішаємо у певній пропорції, і пошарово напилюватимемо. Потім поляризуємо у потрібному напрямку та активуємо.

- Артефакти Гравії у мене є, а ось де взяти порошок я не знаю.

- З порошками якраз проблем не буде, їх у мене як у дурня махорки. Я колись для покійного академіка Коваленка виконав одну роботу, то він мені цього порошку з десяток різних видів підігнав.

- І скільки Вам знадобиться часу на роботу?

Технік на мить задумався.

– Думаю не менше тижня. Ну, і трохи грошей. Для того щоб активувати пошарову поляризацію потрібно лабораторне обладнання. А для цього доведеться підмазати декого з місцевих наукових світил. А вони останнім часом ох які незговірливі.

- Ніяких проблем!

Вийшовши від Шурупа, Валера мало не зіткнувся із бійцем Свободи.

– Привіт сталкер! Тебе випадково не Фартовим звуть?

- Випадково так.

- З тебе пляшка!

- З якого такого переляку?

- Дуй на другий поверх, охороні скажеш, що до радиста, вони знають.

«Мабуть, Сидорович скучив», — подумав молодик, крокуючи сходами вгору.

Високий вартовий з спотвореним кислотним опіком обличчям провів його коридором і вказав на двері радіорубки:

– Тобі сюди.

Валера постукав, і не дочекавшись відповіді, увійшов у незамкнені двері. У кімнаті було накурено до синяви, сильно пахло марихуаною. Радист, з нездоровою усмішкою на обличчі, і червоними запаленими очима млявим голосом запитав:

- Ти покурити, чи поговорити?

- Я Фартовий.

- А… Ну, тоді тримай трубу, - ледве повертаючи язиком, сказав радист, протягуючи сталкеру переговорну гарнітуру.

Намагаючись надати голосу якомога більш байдужого тону, хлопець недбало буркнув:

– Фартовий!

- Який, до диявола собачого "Фартовий"?! З ким це я говорю?! – через тло перешкод, пролунав знайомий голос. У Валери від несподіванки тьохнуло серце, і відібрало мову. Він упізнав голос рідного діда.

- Мовчиш? Сучий ти син! Мати мало не збожеволіла! Я хвилююсь! Хоч би записку залишив, сталкер дідьків! Пішов стопами свого недолугого батька!

Юнак уперше в житті чув, щоб завжди стриманий старий так лаявся.

- Діду, ви тільки, будь ласка, не сваріться, - невпевнено почав був він.

- Це я лаюся?! Ні, я просто вкотре переконався, що яблучко від яблуньки далеко не падає!

- Про що це ви?

- Я все про те саме! Про твого незабутнього татуся бандита клятого!

- Я вас не розумію. Мій тато вчений.

На тому кінці трубки пролунав жахливий смішок.

- Вчений, вчений – хрін мочений. Вченим твій батько став недавно! А до цього в певних колах його знали як сталкера на прізвисько Стрілок!

Кілька секунд юнак стояв приголомшений. Потім, ніби здалеку, відлунням, до нього почали долинати слова:

- Валеро! Що з тобою?! Внучок, не мовчи!

- Так-так, все нормально. Я на зв’язку. Просто це все так несподівано, що я не знаю чого і сказати.

- Повторюю - те, що сталося останнім часом з тобою не випадковість, провиною всьому минулі справи твого батька! Так, до речі, як твоє здоров'я? Сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі?

- Чудово. Все припинилося, як тільки я перетнув периметр.

- Я так і думав! Це все недарма! Щодо твоїх видінь я розмовляв із моїм давнім другом професором Кириченком. Він сказав, що, схоже, з тобою хтось безуспішно намагався встановити телепатичний контакт. І ще - днями в Зону вирушає мій колишній підлеглий, полковник Дегтярьов. Чекай його на базі Свободи. Він витягне тебе звідти. Все. До зв'язку.

- Діду, не кидай трубку!

- Чого тобі?

– Як там мама? - тремтячим голосом запитав хлопець.

- А ти як думаєш?! Переживає за тебе дурня!

- Передай їй - нехай не хвилюється. У мене все гаразд.

- Бережи себе онук!

Після розмови з дідом Валера вирушив до багаття, біля якого, коли дозволяла погода, збиралися вільні від чергування члени угруповання. Там на нього чекав неприємний сюрприз – п'яний у дим Шрам, ледь тримався на ногах. Здивований юнак, спочатку не повірив на власні очі. 

- Овва, Фартовий! Братику випий з нами! Друзі! Цей хлопець мені життя врятував! Давайте все разом за це вип’ємо! – нетвердою ходою ветеран попрямував до нього.