Бункер на Янтарі.

Викид, що затягся на декілька годин вніс суттєві поправки в плани. Щоб дістатися бункеру до темряви їм довелося поквапитися. Завдяки вантажопідйомності екзоскелета Валера ніс на собі трофеї. А досвідчений Шрам, йдучи попереду, розчищав дорогу від  мутантів, що в неймовірній кількості з'явилися після викиду. Але, незважаючи на всі їхні старання, до знаменитого озера вони дісталися лише глибокої ночі. Щоб охорона в темряві не прийняла їх за бродячих зомбі, ветеран здалеку кілька разів моргнув ліхтариком. Дочекавшись сигналу у відповідь, друзі поспішили до табору.

- Давненько я не був на Янтарі, - сказав Шрам, крокуючи попереду вузькою, ледь помітною в темряві стежкою, - Раніше, ще за часів Союзу, тут чудове озеро було, казкові місця. Санаторії, піонерські табори, і все таке. А от коли на початку вісімдесятих на горі почали будувати для потреб оборонки секретний завод, якимось чином порушилися геодезичні пласти і озеро почало усихати. Тоді наїхали десятки провідних вчених. Розробили програму порятунку чуда природи, але аварія вісімдесят шостого року поставила на всьому цьому великий, жирний хрест. Внаслідок чого людей евакуювали, обладнання вивезли, а озеро висохло до розміру невеликого болота. Ага, ось і наші герої охоронці. Привіт пацани!

Похмура охорона знехотя привітала пізніх гостей.

- Якісь вони сьогодні не такі, - шепнув Шрам Валері на вухо, - Гаразд, ти дуй до свого «солодкого», а я з місцевими, скляночку перед сном пропущу.

- Вітаю вас добродію. Моя фамілія Сахаров я тут головний спеціаліст. Що привело вас в цей пізній час доби у наш скромний бункер? – привітав хлопця літній чоловік.

- Мені сказали, що вчений Стрілецький перед тим, як зникнути, збирався про щось з Вами переговорити. Коли він був тут?

- На жаль, я зараз зайнятий, і не можу виділити вам достатньо часу, - після нетривалої паузи відповів Сахаров, - Вибачте, досліди вимагають моєї негайної присутності. Зайдіть завтра вранці я відповім на всі ваші питання.

Попрощавшись, Валера покинув бункер, і побачив приятеля, що самотньо сидів за кілька кроків від входу на великій залізній скриньці з початою пляшкою горілки в руках.

- Дізнався чого чи як? - простягаючи хлопцю пляшку, запитав ветеран.

- Або як! Дякую, не хочу.

- Я теж. Одним словом, не подобатися мені все це.

- Давно сидиш?

- Майже із вчорашнього вечора!

- Чому всередину не зайшов?

- У мене алергія на вчених!

– І як давно?

- Із серпня сорок п'ятого року!

- Овва! Пристойно. Сакральна дата?

- Якби не ці цапи очкасті, то не було б ні Хіросіми, ні тим більше Зони! Я вважаю, що правильно в середні віки з ними чинили пани інквізитори: засвербіло чогось у маківці, лізе в голову якась мудра формула? Найкращий засіб від дурних думок – на багаття! Найжахливіші вбивці не Гітлер зі Сталіним, а вчені пуголовки, що вигадали хімічну зброю, атомні бомби та іншу бридоту!

- Люди за всіх часів воювали, воюють, і воюватимуть – така суть! І, що це буде, кам'яна сокира, або керована ракета не має значення, - заперечив Валера.

– Ну, не скажи! Одним ударом меча, більше за одну людину, не зарубати. А ці закомплексовані маніяки винаходять такі речі, щоб одним натисканням кнопки можна знищувати цілі континенти! Як кажуть: «Треба боятися не дурня з кулеметом, а тихоню в білому халаті з колбою в руках».

- Можливо, ти маєш рацію, - погодився юнак, - Давай краще залишимо цю мерзенну тему філософам, і політикам, до того ж голова розболілася. Пора спати.

- Трохи пізніше. Сідай, поспілкуємось. А то я стільки днів не бачив ні душі, хочеться висловитись.

 Шрам жестом запросив юнака сісти. Валера сів поруч, сьорбнув із фляги води.

 - Знаєш, братику, я багато років ходжу по Зоні. І постійно думаю про одне – адже після бомбардування в Хіросімі радіаційне тло теж було, мама не горюй. Але ні мутанти, ні аномалії там не з'явилися. Чому?

У відповідь молодик лише безпорадно знизав плечима.

- Ось і є головна загадка Зони! На мій погляд, на особливу увагу заслуговують викиди. Раніше вважалося, що їхнім джерелом був саркофаг, проте коли урядові війська відновили контроль над територією ЧАЕС, то виявилося, що це не так. До сих пір природа викидів незрозуміла! І всі фахівці лише безпорадно розводять руками не в змозі нічого пояснити. Може, ти маєш на це відповідь?

- Ні друже. Я над цим якось ніколи не замислювався. І взагалі вперше зустрів абстрактно мислячого про високі матерії сталкера.

Шрам посміхнувся.

- Не забувай друже я не просто сталкер - а колишній найманець. Втім, це зовсім інша історія, - він зробив великий ковток, і простягнув пляшку Валері. Отримавши чергову відмову, продовжив, - Правильно – ще рано. Так про що це я? А, згадав. Можу заприсягтися на Біблії, що наші вчені займаються чим завгодно, але не пошуками справжньої загадки Зони.

- Не зрозумів. Що ти маєш на увазі? – насторожився хлопець.

- Елементарно – гроші.

- Цікаво, обґрунтуй.

- Іде людина до Зони, за пристойну суму купує зброю та спорядження, це вже комусь вигідно. Так?

- Зрозуміло що так, - підтвердив хлопець.

- Слідкуй за думкою, - продовжив приятель, - Потім цей же сталкер знаходить артефакт. Через мережу перекупників цей самий артефакт вирушає за периметр. Там його ще кілька разів перепродують, і в результаті цілий ланцюжок людей отримує надприбутки.