Засідка.

"Якщо вірити карті, то я вже на Армійських складах". - Подумав сталкер, розглядаючи потемнілі від часу колоди будівель напівзруйнованого хутора.

Раптом запищав ПДА. Валера прочитав повідомлення: «Усім хто мене чує, рятуйте, я  потрапив у біду!»

Джерело сигналу було розташоване на хуторі.

«Треба піти перевірити. Сьогодні я допоможу, завтра допоможуть мені». - Молодик згадав давню прописну істину.

З автоматом напоготові він почав обережно пробиратися вгору схилом пагорба. Діставшись до мети, юнак зупинився біля обгорілого сараю.

- Гей, тут є хтось?! – покликав він.

Йому ніхто не відповів, і це його трохи здивувало. Озирнувшись, він побачив у дворі добряче втоптану траву.

«Дивно, судячи з слідів, тут нещодавно пройшло, щонайменше п'ять осіб. А ні стрілянини, ні криків про допомогу, ні гарчання мутантів не було чути. Невже всі раптом померли за одну секунду? Щось тут не чисто». – Подумав хлопець, насторожено прислухаючись до звуків.

На секунду задумавшись, він увімкнув на максимум приймальні мікрофони системи «Луна». Десь вдалині гавкали пси мутанти. У парі десятків кроків ліниво потріскувала розрядами електрична аномалія. Раптом Валера виразно почув за стіною сараю тихий шерех. Він зняв захисну маску, принюхався - у безвітряному вечірньому повітрі витав ледь вловимий запах сигаретного диму. Підсвідомо сталкер вловив невидиму хвилю загрози, що походила від хуторських будівель. Валера озирнувся навкруг в пошуках укриття, і почав повільно задкувати до найближчого дерева. Сховавшись за товстим стволом, юнак почав гарячково розуміти, як вибратися з ситуації. Спочатку хлопець відключив ПДА. Потім озирнувшись, він побачив за два кроки від себе у високій траві іржавий «АКМ».

- Мама!!! – відчайдушно закричав він, і щосили шпурнув шматок викрученого металу в аномалію.

«Електра» з гуркотом розрядила всю свою енергію, що накопичилася в метал. З боку хутора пролунали стривожені голоси.

- Куди подівся шмаркач?! Зник сигнал.

- Ти що не чув? Схоже, його прибило аномалією!

- Невже все так просто?! Усім залишатись на своїх місцях. Пустельник, Сміт перевірте аномалію!

"Засідка!" – Здогадався сталкер.

Валера приготував до стрілянини «Гвинторіз». З-за рогу сараю здалися двоє. Обидва одягнені в незвичайні комбінезони, мишачого кольору. На плечі в одного виднілася емблема, на котрій була зображена підперезана ланцюгом, земна куля.

«Найманці!» – Наче блискавка в голові майнула здогадка.

Чітко відпрацьованими рухами перший провів по боках стволом пістолета. Потім присів, пропускаючи вперед напарника, що прикривав спину. Другий найманець «котячим кроком» з автоматом напоготові рушив за ріг. Далі зволікати було не можна, Валера спіймав у перехресті прицілу скроню першого номера, і натиснув на спусковий гачок. Тіло ворога судорожно сіпнулося, і він, широко розкинувши руки, впав на землю. Автоматник різко обернувся на звук падаючого тіла, але отримавши кулю в область шиї, захрипів, кулем впав у бур'ян.

- Ви що там заснули! Негайно повідомляйте як справи! – пролунав чийсь владний голос.

- Мінус два, - прошепотів сталкер, дістаючи дві гранати.

Зірвавши запобіжну чеку, він одну за іншою кинув обидві у бік сараю. Хтось вигукнув:

– Граната!

З боку хутора почувся тупіт ніг. Потім один за одним по черзі пролунали два вибухи.

- Ідіоти! Навіщо все ускладнювати! Я ж казав просто замочити шмаркача! – Валера почув знайомий сиплий голос.

«Щур! Виходить, прав Бармен – таке не втопиться!» - Подумав він.

У вузькому, наче бійниця віконця хліва з'явилася чиясь голова. Миттю зорієнтувавшись, хлопець, всадив важку «Гвинторізну» кулю прямо між шибками захисних окулярів. У відповідь прогуркотіло навмання кілька запізнілих черг. Хтось невидимий вилаявся.

- Я його засік! Він за деревом! – пролунав гортанний крик.

Об кору вікового дуба, впиваючись у деревину, зашльопали ворожі кулі. Оскільки екзоскелет не давав можливості пересуватися повзком Валера максимально присів, і навпочіпки поквапився змінити позицію. Підтверджуючи правильність обраного рішення, за кілька секунд поруч із деревом вибухнула граната. Декілька осколків по дотичній зачепили броню, і рикошетом пішли вбік. Видавши хрипкий стогін, сталкер присів за єдиним кущем, відчайдушно сподіваючись, що його хитрість спрацює.

- Здається я його зачепив!

З-за рогу показалася чиясь присадкувата постать. Всадивши кулю в голову черговому ворогові, юнак пішов в атаку. Перекинувши через дах хліва уламкову гранату, він під прикриттям вибуху кинувся до найближчої зробленої з колод стіни.

- Відходимо, всі до хати! Джим, зараза! Негайно викликай підкріплення!

Ага! Боїтеся колись страшно! Не так ви й круті панове найманці!» - Зловтішно посміхнувся хлопець, посилаючи чергу в тінь, що промайнула в дверях.

Вікна будинку огризнулися автоматним вогнем, над головою просвистіли кулі. Кілька штук розплющились об броню. Чортихнувшись, Валера, відскочив за ріг.

«Занадто рано я зрадів. Скоро почне темніти, а цих просто так не викурити з хати. Тим більше що вони викликали допомогу».

Обійшовши навколо будинку, молодик несподівано для себе знайшов вихід із ситуації. Як і більшість старих будинків, північна стіна не мала вікон, що дозволило йому безперешкодно підкрастись, і кинути у вікно останню гранату. Дочекавшись вибуху, він висадив кількома пострілами з дробовика двері та прослизнув усередину. У сінях стікаючи кров'ю, без пам'яті лежав поранений найманець. Розрядивши в нього дробовик, хлопець увірвався до будинку. На кухні біля печі на підлозі лежало ще двоє. Затоптавши ногами палаючу штору, сталкер ударом приклада збив на землю здоров'яка, що намагався встати на ноги, потім зайнявся другим.