Трибунал.

Дорогою на Бар Валера зустрів нових антропоморфних монстрів. Сталкери їх називали зламами. Кремезні, більше двох метрів на зріст, вкриті темно-коричневою шкірою,  порослою рідким сріблястим ворсом. Мутанти пересувались на коротких ногах, немов мавпи, опираючись в русі на верхні гіпертрофовані кінцівки. З розповідей бувалих юнак знав, що такою «рукою» злом одним ударом міг убити людину, проломивши груди кулаком. Двох зламів молодик здалеку розстріляв з автомата, витративши на них півтора ріжка набоїв, а на останньому випробував свій новий дробовик. Сонце пройшло свій екватор, коли сталкер побачив мету своєї подорожі – руїни заводу «Росток». З висоти пологого пагорба були добре видно дахи цехів, високі заводські труби, котрі упирались у важкі немов налиті свинцем хмари. На місці старої прохідної стояв по-воєнному обладнаний блокпост. За сотню метрів перед укріпленням був викопаний неглибокий рів, дно якого було густо втикане заточеною арматурою. Подекуди на іржавих металевих кілках стирчали останки мутантів. На деревах та стінах найближчих цехів висіли на мотузках висохлі мумії людиноподібних монстрів.

"Так, у тутешніх хлопців все дуже серйозно". - Подумав хлопець.

- Гей, сталкер, йди-но сюди! – суровим голосом його покликав вартовий.

Валера наблизився до бійця.

- Слухай та запам'ятай! Ти входиш на територію, яку контролює угруповання Борг. Тут не діють ваші погані сталкерські закони. Будь-який прояв агресії буде негайно жорстоко покараний! За вбивство сталкера нейтрала або солдата Боргу - смерть! За несанкціоноване застосування зброї - смерть! Якщо хочеш заробити або дізнатися про новини дуй в бар «Сто рентген». У мене все!

- Бачу, що у вас умовний строк чи штраф у вас не практикують, - зітхнув хлопець.

Вартовий показово надавши обличчю сурового вигляду, проігнорував жарт.

- Я шукаю одного сталкера. Його звати Щур. Ти його випадково не зустрічав?

- Вартовий не має права розмовляти під час чергування, а тим більше зі сторонньою особою! – відрізав боєць.

- Так, у вас тут не повеселишся! – спантеличено пробурмотів молодик.

Попетлявши трохи між цехами Валера незабаром побачив над дверима однієї зі стін напис зроблений червоною фарбою «Сто рентген».

«Схоже, це і є той знаменитий бар. Для початку зайду туди». - Вирішив хлопець.

Спустившись у підвальне приміщення, він опинився у великій прокуреній залі. Під бетонною стелею горіло кілька закопчених лампочок, освітлюючи тьмяним жовтим світлом обладнане під бар приміщення. В прямокутній кімнаті під стінами в два ряди стояло близько десятка столів. За хисткою дерев'яною стійкою стояв високий чоловік непевного віку. Побачивши нового відвідувача, Бармен покликав:

- Іди сюди сталкер, я не кусаюся.

- Доброго дня.

Бармен, з цікавістю розглядав хлопця, потім посміхнувся.

- Я бачу, сталкерів із ясельних груп набирати почали! Так, трясця, часи змінюються не в кращій бік. Давай вгадаю - ти Фартовий. Вгадав?

- Так, - підтвердив засмучений юнак, - А звідки Ви знаєте хто я?

- Не напружуй мозок друже. Мені про тебе Сидорович розказав. Сподобався ти йому. Говорив, що такого розумного сталкера давно не зустрічав.

- Ну, це старий з жару! Впевнений – він мене перехвалив.

- Хто знає, хто знає, час покаже. Я так розумію - ти прийшов сюди не випити.

- Знову в крапку! Я одного знайомого шукаю. Звати Щур.

Почувши прізвисько, Бармен невдоволено скривився.

- Так, був тут такий. Скажу чесно - неприємний тип. Слизький, як у моржа, член. Через цього цапа у мене виникли деякі проблеми. Він прикотив сюди кілька тижнів тому, весь такий роздягнений в новеньку броню. На кшталт крутий. Ну, мені ваші справи до одного місця. Мені важливо, щоб хлопці хабар справно носили, та час від часу пропускали тут склянку, іншу. Так ось, потім через тиждень приходить Мішок ну, так звати одного сталкера. Може, таки вип'єш чого?

- Ні, ні, дякую.

- Ну, як хочеш. Я подробиць не пам'ятаю, але зчепилися вони з Щуром прямо тут, у залі, не на жарт. Відпочиваючі їх ледь розтягли. Ну, там п'яте-десяте, горілка в голову, ніж у ребро, начебто типу всі спокійно розійшлися. А в ранці знайшли Мішка свинцем нашпигованого неподалік Бару. Стріляли в спину, хто – невідомо. Проти Щура прямих доказів нема. Мало хто там з ким побився, та й на той момент алібі у нього виявилося. Борг оголосив на всій території Бару карантин, доки не знайдуть вбивцю. Дорога на склади, і на Звалище тепер закрита. Сталкери хабар не несуть, ось така історія синку.

- А Мішок?

- А що Мішок?

- Де його поховали?

- Тіпун тобі на язик друже! Живий Мішок, лежить у тутешньому лазареті.

Валера з полегшенням зітхнув.

- Ви випадково не знаєте де можна знайти Щура?

– Після бійки йому сюди дорога замовлена ​​назавжди. Походи цехами його там бачили.

– У Вас можна купити диктофон?

- Все можна, були б гроші.

Хлопець мовчки простяг кредитку. Бармен узяв, покрутив її в руках.

- Овва! Від Сидоровича! Та ще й іменна, - він з цікавістю глянув на сталкера, - Чому б так розщедрився старий? Когось ти мені нагадуєш, хлопче. Ось тільки кого, не підкажеш?

Не дочекавшись відповіді, Бармен розвернувся, і зник за шторою. Через кілька хвилин вийшов з підсобки весь забруднений павутинням та пилом. Голосно чхнувши, поклав на стійку диктофон.