Пригоди на Агропромі.

Наступного ранку Валера з'явився в Депо. Зайшовши в підсобку до Шульца, він переодягся у форму військового. І на очах здивованої місцевої публіки неквапливо попрямував у бік тунелю. В цей час мародери, нічого не підозрюючи, снідали і, щоб хоч якось скрасити одноманітний побут труїли анекдоти.

- Коротше прикол: за один вечір на Звалищі артефакт «Колобок» змінив сімох власників, причому трьох він ще й пережив!

Раптом до компанії, що веселиться, підскочив стривожений вартовий.

- Пацани, до нас чухає «чобіт»!

- Що ти женеш?! Звідки тут йому намалювалися?

– Зуб даю! Вік волі не бачити!

Старший, на прізвисько Глиба, скомандував:

– Всі по місцях! Без моєї команди не стріляти! Потрібно спочатку у всьому ретельно розібратися, а вже потім валити півня. Якщо замочити відразу, то вояки нам таке життя влаштують, після чого тюремний карцер видасться санаторієм!

Тим часом Валера, надавши собі недбалого вигляду, твердим кроком підходив до блокпосту.

- Стій солдатик! Ти звідки і куди?! - несподівано з темряви його гукнув чийсь грубий голос. Одночасно в очі вдарив сильний промінь прожектора.

- Лейтенант Козлов, - представився сталкер, прикриваючи очі долонею, безуспішно намагаючись розгледіти того, хто говорить.

- Ану козеня, поклади зброю на землю!

Хлопець неквапно поклав на шпали автомат, потім демонстративно розстебнув кобуру, і витяг звідти «ПМ».

- Пістолет, і багнет туди ж!

Валера зробив усе, як велів бандит.

- Що далі? Каску знімати?

- Ні, чавун залиш собі на пам'ять. А тепер підніми лапи вгору, і дуй сюди!

Підійшовши ближче, юнак побачив барикаду, складену з мішків. Через бійниці стирчали стволи двох великокаліберних кулеметів. Хтось ледь чутно прошепотів:

- Макуха, Рябий, відведіть гостя подалі вглиб тунелю, і зробіть його там по-тихому.

- Все буде у кращому вигляді.

Із-за барикади вийшли двоє.

- Гей, козеня! Іди сюди, ми зараз тебе відведемо до нашого головного, щоби розібратися що почім.

Валера почав клеїти з себе дурня.

- Ось чудово! А він у вас у якому званні?

Бандити весело зареготали.

- У натурі Глиба, а Скелет, у нас у якому званні?

- Скажи дурню, ну що типу генерал, - безтурботно відповів той.

Мародери весело загоготали. Майбутні вбивці не стали витрачати зайвий час на те щоб зв’язати худорлявого хлопця з по-дитячому наївним обличчям, а лише тицьнули прикладом для остраху в спину, і веліли йти вглиб тунелю. Високий сутулий бандит озброєний помповим дробовиком, підсвічуючи ліхтариком дорогу, йшов попереду. Старшого, що йшов позаду, кульгавого товстуна, звали Рябим. Проходячи повз електрогенератори, сталкер повернувся, зробив крок до Рябого, приклавши палець до губ. Той зупинився, здивовано витріщив на хлопця очі, і спрямував йому в груди ствол автомата. Юнак продемонстрував порожні долоні, наблизившись, почав гаряче шепотіти, намагаючись говорити якомога переконливіше й тихіше.

- Братан, у мене є артефакт класний. На новенький Мерседес обміняти можна! Відпусти, мене га?

Від такої несподіваної інформації бандит розгубився, опустивши автомат, він недовірливо перепитав:

- Мерседес, кажеш?!

Тим часом Валера наблизився впритул. Їх обличчя майже стикалися. Конвоїр не бачив, як дивакуватий полонений витягав з-під бронежилета прикріплений там мініатюрний безшумний «ПСС», отриманий спеціально для цієї акції.

- Та що там Мерс! Тут лише за кілька кілометрів на північ є печера, там артефактів не перелічить! Яхту можна купити ще й на віллу і вертоліт залишиться! Ти тільки мотузок потримаєш, а я спущусь вниз? - не даючи Рябому схаменутися, продовжував сталкер.

А тим часом його пальці знімали пістолет із запобіжника.

- Яхта, вілла, нічого собі! – розгублено пробурмотів Рябий.

- Ну так! Погоджуйся братан, тільки тихо, щоб ніхто не узнав. На всіх не вистачить.

З цими словами молодик приставив ствол до боку бандита, і натиснув на спуск. Той, що йшов попереду Макуха, через працюючий генератор не чув ні приглушеного звуку пострілу, що супроводжувався ледь чутним брязкотом затвора. Ні дзвону латунної гільзи, що наступної миті покотилася по бетонних шпалах. Юнак притримав тіло осідаючого Рябого, потім навшпиньки наздогнав другого конвоїра, і вистрілив у його голену потилицю. Бандит конвульсивно смикнувся, і тицьнув мордою в багнюку.

- Ну, що невдахи, зробили по-тихому?! – прошепотів Валера, зі злістю штовхаючи ногою труп Макухи.

Він підібрав «АКМ» Рябого, перевірив кишені, витягнув звідти пару гранат із запалами, і навшпиньках попрямував у бік барикади. Дійшовши до вагона, хлопець ретельно прорахувавши траєкторію, кинув їх одну, за одною в темряву неосвітлену вогнем багаття. Гранати впали в купи сміття, що валялися під стінами тунелю. Один із мародерів почувши шерех, схопився, але другий його тут же почав заспокоювати:

- Не дрейф братан, це щури пустують, їх тут багато.

Оглушливо гримнули два вибухи, розкидавши потужною вибуховою хвилею посічені осколками тіла. Стоячий осторонь вартовий дивом уцілів від осколків, що пролетіли повз, перелетівши через барикаду, впав на шпали. До смерті, перелякавшись, він, кинувши зброю з вереском побіг у бік Звалища.