Війна кланів.

Темна долина зустріла хлопця проливним дощем що лив немов з відра. Аномалії переливались різними кольорами веселки у краплях вранішнього туману.

"При такій ілюмінації можна ходити, і без детектора!" – Вирішив Валера.

Пройшовши кілька сотень метрів, він про себе зазначив, що після викиду багато аномалій мігрували. Раптом, попереду замаячили дві постаті, що йшли йому назустріч невпевненою ходою.

«Поранені чи напідпитку?» – Подумав хлопець, піднімаючи в вітанні руку.

Незнайомець, що брів попереду, щось невиразно промимрив, скинув пістолет-кулемет, дав довгу чергу. Отримавши потужний удар в груди від якого перехопило подих Валера упав на асфальт, де кілька секунд пролежав у розгубленості. До реальності його привів свист куль над головою.

«Та це ж зомбі! Невдахи потрапили під викид, і перетворилися на зомбі! - Промайнула в голові запізніла здогадка.

 Рятуючись від ворожого вогню, хлопець перекотився у кювет. За мить, по тому місцю де він щойно лежав, висікаючи іскри, зацокали кулі. Валера хутко відповз за найближче дерево, приготував автомат. Почекавши поки у зомбі спорожніють магазини, він, обережно висунувшись, поклав обох, кількома влучними чергами. Трохи відсапавшись, хлопець засунув руку під одяг, обережно промацав груди.

«Крові нема. Швидше за все забиття. Спасибі Сидоровичу!» - З вдячністю подумав юнак, намацавши кулю, що застрягла в тканині бронежилета.

Валера трохи почекав, потім швидким кроком наблизився до розпластаних на асфальті ворогів. Підійшовши ближче, він почув невиразне бурмотіння, придивившись, зрозумів, що одного зомбі поранено. Той лежав на животі, встромивши обличчя у криваво-чорну калюжу. Права рука сіпалася в конвульсіях, намагаючись дотягнутися до зброї.

- Зараз я тебе вилікую! - cказав сталкер, направляючи йому в маківку ствол пістолета.

Пролунав постріл, і зомбі затих. Пам'ятаючи свої попередні помилки, котрі мало не коштували йому життя, юнак, перед тим, як сховати зброю у кобуру, переконався, що навкруг ні душі.

«Судячи з одягу та зброї, це були новачки. У них мабуть не було ПДА, і їх ніхто не попередив про небезпеку. Ось чому вони потрапили під викид та перетворилися на зомбі». – Вирішив Валера.

Він не став обшукуючи смердючі трупи, а підібрав свої речі, і продовжив путь. Благополучно обійшовши аномальні поля хлопець за дві години перейшов міст. Ще година йому знадобилося щоб добратись до бандитського табору.

Пронизливо запищав сигнал армійського польового телефону. Високий чоловік непевного віку котрий рушником протирав стакани, кинув роздратований погляд на апарат, нахмурився. Прищуривши око, провірив глядячи на електричну лампу на прозорість склянку, задоволено гмикнув. Поставив стакан на барну стійку, ретельно протер руки, і лише після цього взяв слухавку.

 – Бармен, - коротко представився він.

- Алло! Бармен?! Привіт, це я Сидорович. Як ся маєш?

- Кепсько. Торгівля завмерла. Чекаю кращих часів. А у вас на Кордоні які новини?

- Хлопчина у нас тут недавно з'явився. На вигляд молокосос, але такі справи провертає мама не журись! Якщо він раптом до тебе заскочить, підтримай малого, не пошкодуєш.  За мною також не заіржавіє.

- Ну, це буде не скоро. Найближчим часом він сюди не потрапить. Сам розумієш – карантин. До речі, як звати твого спритника?

- Фартовий.

- Він що, з кримінальників?

- Та ні. Вовк його так назвав... Душу матір! Що за зв'язок?! Пропади воно все пропадом! Алло Бармен! Бармен! Нічого не чутно трясця в печінку! Ну гаразд, хрін з тобою! Бувай!

У кабінеті пахана було накурено. За столом сиділо четверо – Монгол, Турок, Сашко Лось та невідомий рудобородий здоровань із татуюванням якоря на лівому зап'ясті. На столі стояли попільничка вщерть забита недопалками, кілька початих пляшок горілки. І незмінний атрибут бандитського життя – нарди ручної роботи. Валера привітався, поставив в куток гранатомет. Пахан нетерплячим жестом запросив його до столу.

 - Молодець малий. Вчасно. Знайомся - це Боцман. Він у нас типу місцевого ЦРУ.

Боцман, примружившись, глянув на юнака оцінюючим поглядом, потім знехотя потиснув протягнуту сталкером руку.

- Отже. Часу у нас мало, - продовжував Монгол, - Є точна інформація, що суки сьогодні нас атакують на своїй залізній труні. Бачу гранатомет, ти притяг. Стріляти з нього вмієш?

Валера ствердно кивнув головою.

- Це добре! У нас були афганці в угрупуванні та всі на Звалищі полягли. А ті, що залишилися суцільний кримінал, - сказав Саша Лось.

Пахан дістав із ящика столу уривок топографічної мапи.

- Дивись сюди малий, - він ткнув пальцем, - Ось тут ми. Ці козли попруть через цей єдиний прохід, путівцем через ліс що веде зі Звалища в долину. Наш заслін вони зімнуть не сумнівайся, а потім рушать прямо асфальтовою доріжкою на базу.

- А чому саме дорогою? - перебив сталкер.

Боцман кинув злісний погляд на хлопця, але той здавалося, що його не помітив.

- Гарне питання, - похвалив юнака Монгол, - До нас на базу технікою можна потрапити лише по дорозі з решти напрямків нас прикривають болота та суцільні аномальні поля. Я чув ти із кадетів?

- Так, я навчаюсь у військовому училищі, зараз у мене канікули.

Присутні залилися диким реготом.