Поранений бандит.

                                                                 Поранений бандит.

Валера прокинувся після обіду. Продавши Шульцеві непотрібні патрони трохи поблукав приміщеннями Депо. Нових завдань у торговця не було, і перед ним почала вимальовуватися дилема, що робити далі. Щоб потрапити на Армійські склади, потрібно пройти Бар. Але із-за карантину ця єдина відома дорога була закрита. Один досвідчений сталкер розповів, що псевдо гіганта можна зустріти на Агропромі або у Темній долині. На Звалищі їх ніхто не бачив. Агропром відпав одразу, і тому юнак вирішив іти в Темну долину. Валера обійшов з півдня руїни Барахолки, по якій кілька років тому відпрацювала ланка гелікоптерів. То тут, то там зустрічалися залишки людських кісток, клапті комбінезонів, розбиті протигази, та заіржавілі фрагменти зброї. Земля навколо була усіяна вирвами, а стіни, що залишилися, рясно посічені уламками. За болотом він натрапив на ледь помітну стежку, що вела на схід, почав заглиблюватися в ліс. Лічильник Гейгера тріщав неначе божевільний, попереджаючи про сильне радіаційне тло. Валера прискорив крок, намагаючись якнайшвидше покинути небезпечну зону. Пройшовши кілька сотень кроків на схід, він з подивом зазначив, що радіація пішла на спад, і скоро тло наблизилось до норми. Ідучи стежкою, що звивалась, наче змія між аномаліями, сталкер незабаром вийшов на велику галявину. Трава тут була місцями прим'ята, довкола валялися закривавлені бинти, порожні аптечки та купки гільз. В різних позах застигло кілька задубілих трупів. По одягу та специфічних наколках, що виднілися на оголених частинах тіл, хлопець прийшов до висновку, що це були бандити. На узліссі він помітив ще кілька тіл. Щоб було чим розплатитись за прохід в Темну долину Валера вирішив обшукати мерців, а трофеї продати Шульцу. Він почав із тих, що лежали біля узлісся. Обшукавши двох, хлопець почув тихий стогін. Пройшовши кілька кроків на звук, юнак побачив лежачого під кущем незнайомця.

- Гей, друже. Підійди, дай аптечку, - жалібним голосом попросив поранений, - Віддячу, в натурі, зуб даю! Та ти не бійся - немає в мене ствола. І взагалі я у житті жодного сталкера не образив! Ну, дай аптечку. Ти, що у натурі не людина?!

Хлопець підійшов, дав незнайомцю медичний комплект.

- О, дякую братане! Я тепер швидко оговтаюсь, - сказав бандит, приймаючи ліки.

Хлопець вирішив – поки поранений приходить до тями продовжити обшук. Копаючись у речах одного з убитих, він почув характерне клацання пістолетного затвора. Валера негайно кинувся на землю, в ту ж мить над головою просвистіла куля. Юнак навмання послав чергу у відповідь. Почувся тупіт ніг.

«От, гад! Я йому аптечку - а він мені кулю в спину! І як він зміг бігти? Схоже тільки вдавав, що поранений. Ну, трапишся ти мені на шляху бандитська пика!»

Валера озирнувся, побачив, як поміж дерев миготіла спина бандита. Скинув автомат, упіймав спину в перехресті прицілу, але вистрілити не встиг - між ним і бандитом майнуло сіре тіло псевдо пса. Юнак ледве встиг відскочити убік, і щелепи мутанта клацнули в повітрі. Промахнувшись, звір розгнівано загарчав, розвернувся для повторної атаки, але сталкер його випередив, рознісши череп влучною чергою.

«У цьому чарівному райському куточку не можна пильності втрачати ні на секунду! Кожен хоче тобі зробити щось приємне – хто з’їсти, а хто підстрелити! Напевно пса привабив запах мерців, а тут я навернувся». – Подумав Валера, стурбовано поглядаючи на пристойну гору трофеїв.

Зрозумівши, що за один раз все не перенести він обвішався зброєю, дріб'язком набив рюкзак, і хитаючись під його вагою, поплентався до торговця. Продавши купу спорядження, Валера повернувся щоб забрати решту добра.

«Якщо зустріну коли ще одного такого «пораненого» – то пристрелю його к бісу, і ніяких розмов! Як казав хтось із колишніх вождів пролетаріату: «Немає людини – немає проблеми». - Вирішив він, крокуючи вже знайомою стежкою.

Перша партія товару пішла на ура. Окриленого легкою здобиччю хлопця взяв азарт і вирішив обшукати всі трупи, щоб заробити ще більше. Блукаючи по галявині, він знову почув тихий стогін.

«На цих поранених у мене медичних комплектів не вистачить! Я їм що швидка допомога? - Обурено подумав сталкер, пробираючись на звук.

- Що, мародерствуєш чоловічок? – перервав його думки чийсь низький голос.

Обернувшись, Валера побачив незнайомця одягненого в экзоскелет. Чоловік напівлежав упершись спиною в дерево. Одна нога в нього була боса, коліно забинтоване. Голова в закривавлених бинтах. У правиці хижо виблискував хромом величезний «Пустельний Орел». Про всяк випадок хлопець навів на нього автомат.

 - Гей, мужик не дури. Опусти ствол!

- Стріляй! Ну, що мовчиш?! Стріляй щуреня! Навіщо даремно язиком тріпати?! Стріляй, ну! Що, боїшся?! - поранений зневажливо сплюнув в бік юнака.

- Опусти пістолет, - повторив Валера, клацаючи затвором автомата.

На забрудненому засохлою кров'ю обличчі незнайомця не здригнувся жоден м'яз. Його холодні, зелені очі, з неприхованим презирством дивилися на хлопця.

- Може, вам потрібна допомога?

- Чим ти можеш допомогти? Пристрелити як тих, решту? – холоднокровно процідив той.

– Я нікого не стріляв.

- Не бреши сталкер, я ж чув постріли!

До Валери дійшло, що незнайомець мав на увазі і він, опустивши автомат, посміхнувся.

- Так, я пару годин назад зустрів такого ж як ти пораненого. Дав йому аптечку. А він, розчулившись, вистрелив мені в спину. Дякувати Богу схибив.