Вовк.

Валера прокинувся пізно ввечері. Взяв автомат, і пішов на околицю села. Відстріляв по мішені одиночними, а потім чергами кілька десятків патронів. Пристрілявши зброю, повернувся до будинку. Потім вирішив піти до багаття дізнатися про новини. Проходячи вулицею, юнак почув, як його гукнув незнайомий голос. Озирнувшись, він побачив на ганку одного з будинків невідомого сталкера. Це був невисокий широкоплечий вилицюватий чоловік, одягнений у потертий комбінезон «СЕВА». За плечима у нього висів ВСС «Гвинторіз».

«Та це тертий ветеран. Мабуть він мене з кимось поплутав». – Вирішив юнак, крутячи головою на всі боки.

- Гей, хлопче! Я до тебе звертаюсь! Підійди, розмова є, – повторив незнайомець.

Валера підійшов, привітався.

– Привіт сталкер! Мене Вовком звуть, я тут за старшого. Чув?

- Так, але щось я шановний Вас раніше тут не бачив.

- У відлучці я був. В іншому місці. Прийшов недавно. Почув від торговця про твої подвиги, і вирішив з героєм особисто познайомитися.

- Та які там подвиги? Так, випадково все вийшло, я би сказав - скоріше з переляку.

- Скромний? Це добре. Я був на АТП після тебе. Мене Сидорович надсилав артефакти пошукати. Нічого я там не знайшов, можливо, їх забрав раніше хтось інший. То були мародери з банди Скелета. Ти, що не звернув увагу на те, що у них на плечах специфічні нашивки? Що, ні? Е брат, у Зоні треба все помічати. А інакше й не зрозумієш, звідки та за що куля в спину прилетить. Пощастило тобі хлопче. Дуже пощастило.

- І в чому ж моє щастя? Невже я виграв у лото? - в'їдливо буркнув Валера.

Вовк слова хлопця пропустив повз вуха.

- Мародерів дощ загнав на АТП. А їхній постійний табір був у ялиннику на схід. Я там їх сліди бачив. Ти цих невдах застав за сніданком зненацька. А от якби зустрів на відкритому місці - то результат бою міг бути іншим. На відкритому місці «АК» проти снайперської гвинтівки слабкий аргумент. До речі звідки в тебе автомат?

- Знайшов, - з викликом в голосі заявив Валера.

Чимось хлопцеві не сподобався цей ветеран з його підозрілістю. Вовк, бачачи, що юнак не хоче говорити правду, поблажливо посміхнувся.

- Буде час, ти координати злий - я теж пошукаю, раптом там ще один для мене завалявся. Гаразд, проїхали. Справа в мене до тебе є.

- І що треба робити? – підозріло запитав Валера.

- Це довга історія, але час у нас є, так що сідай і слухай, - ветеран жестом запросив хлопця присісти на ганок, - Знайшов я якось схованку покійного Ореста. Там серед різноманітного дріб’язку лежав блокнот старенький. Я спочатку не надав йому належного значення, але й викидати не став. Проносив його в кишені більше року. А після того мене химера біля Бурштинового озера за ногу ухватила вільного часу з’явилось вдосталь, ось тоді я про цей блокнот і згадав. Почав я тихенько сторінки гортати. Дивлюсь і нічого зрозуміти не можу, одним словом нісенітниця всяка. Я і так, і сяк, начебто не ідіот, а зрозуміти нічого не можу. Тут мені один із молодих вчених сказав, що цей текст зашифрований. А куди мені з моїм курячими мозком у цій китайській грамоті розбиратися? Я спочатку плюнув на цю справу, але потім цікавість взяла гору. Знайшов я того практиканта-очкарика і кажу йому: «Мов, друже виручай. Для мого мозку це неосяжно. У тебе голова он яка велика, в університетах з академіями навчався. А в мене три класи та два коридори!» А сам тим часом, щоб краще думалося – артефакт пристойний йому в кишеню кладу. І що ти думаєш? Це наукове світило за якихось півгодини дозволило мені нерозв'язну теорему! Прочитав я розшифровку, і виявилося, що це координати переходу на нову нерозвідану територію! Як тільки я зміг більш-менш без сторонньої допомоги пересуватися перев'язав коліно тугіше і в путь.

Вовк дістав нову сигарету з пачки, і довго чортихаючись не міг запалити запальничку.

- Ну, а що далі?! – згоряючи від цікавості, нетерпляче спитав Валера.

- Так, справді прохід є, - поперхнувшись, ветеран закашлявся, - Але його, якісь відморожені снайпера стережуть. Мало він них кулю в подарунок не спіймав. Пощастило тільки тим, що вони стріляють геть погано. Я дві вогневі точки засік. Якщо погодишся зняти їх, то я тобі потрібні координати скину. Справа серйозна. Я не кваплю, подумай гарненько, відмовишся - зрозумію, не ображуся. Ризик великій. Але й перспектива вимальовується із шаленими горизонтами. З першого походу кожен третій артефакт буде твоїм. Мене тут усі знають, я своє слово завжди тримаю.

- Звучить заманливо. А чому ти сам снайперів не зняв? У тебе ж «Гвинторіз»? –  підозріло запитав Валера.

- Як тобі пояснити друже? Розумієш, роки вже не ті. Це раз, - Вовк у серцях сплюнув, і постукав себе по коліну, що не гнеться. А потім клацнув декілька разів, затвором «Гвинторіза» показуючи відсутність патронів, - Нема дефіцитних боєприпасів до мого головного калібру. Та й далекобійність у ВСС обмежена. Це два і три.

Сталкери обговорюючи всілякі деталі погомоніли ще кілька хвилин, і розійшлись. Валера повернувся до будинку, роздягся, заліз у мішок. Він довго лежав, обмірковуючи пропозицію ветерана, а потім непомітно заснув.

Вранці, прикинувши все за і проти, Валера підійшов до Вовка, і сказав:

- Я згоден!

Ветеран пильно подивився хлопцеві у вічі.

- Справа небезпечна. Може, все-таки відмовишся?

- Я рішень не міняю! - уперто заявив юнак.

- Ну, якщо так - то добре. Ось тобі координати стежки. Пояснюю докладніше – чухаєш асфальтовою дорогою на північ до залізничного насипу. Потім, пройшовши міст, одразу ж повертаєш ліворуч. Топаєш, поки не набридне, на захід, проходиш повз тунель з електричною аномалією і за двісті метрів за нею побачиш три величезні кам’яні брили. Від каміння згортаєш на північний захід, і там уважно придивившись, побачиш ледь помітну улоговинку – це і є стежка. Поступово заглиблюючись, спускаєшся по ній у яр і йдеш вздовж струмка, за другим поворотом і сидять снайпера. Ну, як запам'ятав?