Кордон.

                                                                      Кордон.

Кодон зустрів їх густим туманом. Ветеран, що здавалось не знав втоми, зібрав у центрі села всіх сталкерів, і почав їх частувати самогоном. Місцевим він представив хлопця як Робін-Гута. Мішка знали майже всі, крім хіба-що кількох зелених новачків. Перед змученим важким походом Валерою миготіли усміхнені обличчя сталкерів, що по черзі підходили, потискали руку, плескали по плечу. Юнак, усміхався у відповідь, бурмотів вітання, а перед очима пропливала дорога.

Декілька разів вони збивались з дороги. Майже добу петляли між різними аномаліями, повільно просуваючись непомітними звичайному оку стежками. По ходу бувалий, вчив хлопця: «Ця аномалія називається «Трамплін», це «Карусель», а ось «М'ясорубка».

Нескінченна ходьба, перебіжки по зараженій території. Форсування вбрід безлічі дрібних струмків та меліоративних каналів. Пересування поповзом по болотах ховаючись від патруля. Все це тепер здавалося сном. А невтомний Мішок все пояснював: "Це на звичайних картах Зона тридцяти кілометрова, а в реальному житті тут один кілометр за сто!"

Хмари мошкари, холод, постійно мокрі ноги і втома дали про себе знати - Валера заснув прямо біля вогнища.

Він прокинувся рано. В незнайомому приміщенні, з облупленими стінами. Лежачи на підлозі, застеленій брудними матрацами. Поруч голосно хропів Мішок, і ще декілька чоловіків. Навколо валялося взуття та рюкзаки. Під єдиним вікном, що ледь пропускало сонячне проміння стояв завалений зброєю стіл. По кімнаті, перелітаючи від сталкера до сталкера, ліниво кружляла величезна, майже як джміль, зелена муха.

«Мутант, мабуть». – Ліниво подумав Валера, перевертаючись набік.

Після жахливого марафону по пересіченій місцевості насиченої різними мутантами та аномаліями. Під безкінечною зливою. Ніч, проведена в кімнаті з покинутого будинку, здалася відпочинком у готелі. Раптом ззовні пролунали стривожені голоси.

«Щось трапилося треба піти подивитися». - Вирішив хлопець, незграбно вибираючись із спального мішка.

Мішок, що секунду назад мирно спав, схопився. Вхопив свою помпову рушницю, і босим рвонув до дверей. Хлопець побіг слідом. Вискочивши на вулицю, він побачив, як двоє сталкерів вели під руки третього, із забинтованою лівою рукою. У пораненому хлопець впізнав Сивого.

 - Тривога скасовується, - зітхнув з полегшенням Мішок, - Запам'ятай Робік: тут в Зоні зброю завжди треба тримати під рукою.

Ветеран сів на сходи, закурив.

– Ну, ти поки що снідай. А я піду, дізнаюся, що там із хлопцями сталося. Відпочивай братику. А коли повернусь, сходимо, я тебе з торговцем місцевим познайомлю.

Він статечно, як і личить ветерану, побрів до будинку, в якому жив місцевий медик. Валера пройшовся по кімнаті. Знайшов свій рюкзак, котрий значно схуд за вечір. Дістав їжу, вийшов на ганок, сів, почав снідати. Апетиту не було, але він змусив організм прийняти пару бутербродів. Валера саме закінчував снідати, коли із-за рогу будинку з'явився Мішок. Як правило незворушний приятель мав пригнічений вигляд.

- Погані справи, друже! - прийшло повідомлення від одного мого старого приятеля. Мені треба терміново йти, - квапливо збираючи речі, сказав ветеран, - Я відлучуся приблизно на тиждень. А ти поки що тут покрутись, озирнися. Не тушуйся, харчів тобі на перший час вистачить, а там я повернусь. Якщо пощастить, пристойне спорядження тобі роздобуду, і рвонемо разом на Склади. Ну, не сумуй братан, ще побачимось.

Сталкер недбало потріпав волосся юнака.

- Так, ще. Ти це, поголи голову.

Побачивши в очах хлопця німе питання, пояснив:

– Тут на Кордоні майже курорт. А от коли ми з тобою рвонемо вглиб Зони, то там уже часу на гігієну не буде. Вошей у кращому разі можна нахопитися. А якщо не пощастить - то й повну зачіску радіоактивного пилу з усіма наслідками. Одним словом не потрібно створювати собі проблем - при поганих розкладах вони самі нас знайдуть. Придивляйся до бувалих. Але розуму не втрачай - бездумне наслідування ще нікого до добра не доводило. Сидоровичу від мене привіт. Знадобиться приробіток - підійди до нього, або до Вовка, він днями має сюди підійти. Так, ще. Ти про Синяка не забудь. Повір мені на слово це ходячий скарбник знань. Ну, давай братику прощатись.

Мішок обійняв збентеженого Валеру. Спритно вихопив з його руки залишки бутерброду, відкусив шматок, і жуючи на ходу, вигукнув:

- А за сало дякую! Сало клас! Бувай братику! Ще побачимося!

Настрій миттю зник. В душі наче щось обірвалося. Юнак, ледь стримуючи сльози, що накотили на очі, сумно дивився товаришеві вслід.

«Ну, нічого не пропадемо, якось обживатимемося. Для початку піду з місцевими поспілкуюсь». - Вирішив він, і попрямував до центру села.

Там, на місці вчорашньої пиятики навколо вогнища снідали сталкери, кому що Бог послав. Валера ще здалеку почув голос місцевого балагуру Гену Петросяна.

- Друзяки! Слухайте анекдот: одного разу пригальмував якось біля блокпоста військовий сталкера новачка, і давай його трусити:

- Нумо хутко жени бабки, горілку, артефакти!

А хлопчина порожняком йшов, ну, не пощастило взагалі, відповідає:

- Братку, вибач, немає у мене ні хабара, ні бабок. Давай я тобі анекдот про військового розповім.

- Та ти сталкер взагалі розум втратив! Ти, що не бачиш, я і є військовий?!

- Та ти не хвилюйся, служивий! Я тобі розповім двічі, і повільно.