День четвертий. Балансування

Аліса жила в двох вимірах. У першому — чужі квартири й готелі, короткі і не дуже зустрічі, розрахунок, механіка сексуальної взаємодії, контрастний душ, щоб стерти день. Там не існувало слів, які не мали функції. Усе мало свою роль: тіло, час, гроші, мовчання.

У другому вимірі жив він. Його повідомлення про каву, про котів, про музику, яку він слухає в навушниках уночі. Його голосові, де він сміється так, ніби не боїться бути вразливим. Там були дрібниці, які не мали жодного сенсу, але з них складалося відчуття життя.

Вона прокидалась і спершу дивилась у особистий телефон. Потім — у другий, робочий. І кожного разу між цими двома екранами у неї всередині проходила тонка лінія напруги. Вона ходила по ній, як по канату, без страховки.

Вранці він написав: «Сьогодні варю каву по-новому. Якщо виживу — розповім».

Вона усміхнулась, сидячи на краю ліжка. Поруч лежала сумка, у якій були гроші з учорашнього робочого вечора. Вона відсунула її ногою під ліжко, ніби хотіла, щоб ця частина світу тимчасово зникла.

Аліса відповідала, обираючи слова, як фарби: не надто яскраво, не надто холодно. Усе мало бути рівно, ну майже. Занадто теплі слова могли щось пообіцяти. Занадто сухі — зруйнувати те крихке, що вже з’явилось між ними.

Після обіду задзвонив робочий телефон. Чоловік говорив швидко, як диктував листа секретарці. Час, місце, сума. Вона погодилась, навіть не думаючи. Але її дихання стало поверхневим. Так завжди було, коли обидва світи накладаються один на інший.

Вона готувалась до вечора, дивлячись у дзеркало. Руки робили знайомі рухи, накладали макіяж, робили укладку, а думки були далеко. Вона ловила себе на тому, що міркує: якби Влад побачив її зараз, він не впізнав би ту дівчину, з якою переписується про котів і музику. І від цієї думки було тісно в грудях.

У таксі дорогою до клієнта вона відкрила повідомлення від Влада: 

«Я сьогодні слухав ту пісню, яку ти радила. Дивно, але від неї стало спокійніше». 

Вона відклала телефон і заплющила очі на кілька секунд. Спокій. Це слово торкнулося чогось усередині, де вона давно нічого не торкалась.

У готелі все було, як завжди. Чисто, тихо, без історії. Коротка розмова, щоб зняти першу ніяковість. Секс без особливостей, але різноманітні пози. Крутись, дівчинко, крутись... 

Коли вона вийшла звідти, на вулиці вже було темно. Місто дихало вечором, вогні запалювались у вікнах, люди поспішали додому. Вона пішла пішки, повільно, відчуваючи кожен крок. Усередині жила душевна втома. Та, що накопичується від постійного балансування, від необхідності бути різною в різних реальностях.

Влад написав:

«Як ти?»

Вона дивилась на ці два слова і думала, як багато в них насправді. Вони не питали про графік, та про деталі. Вони питали про неї.

Вона відповіла:

«Складний день».

Він не тиснув. Написав:

«Можемо просто помовчати разом».

Вона зупинилась біля світлофора. Машини їхали, хтось поруч говорив по телефону, хтось сміявся. А вона стояла посеред цього руху й відчувала, що в неї тремтять руки від внутрішньої напруги. 

Їй хотілося сказати йому правду. Не всю. Не зараз. Але щось більше, ніж дозволяла собі зазвичай. Вона написала:

«Мені з тобою легше дихати».

Він відповів не одразу. Вона встигла дійти до дому, зняти взуття, поставити чайник. І тільки тоді телефон завібрував.

«Мені теж. І це трохи лякає».

Аліса сіла на кухні, тримаючи телефон у долонях, і довго дивилась на це повідомлення. Вона теж відчувала страх. Бо коли стає легше дихати поруч із кимось, з’являється ризик, що повітря можуть забрати.

Вони говорили ще довго. Про дрібниці. Про погоду. Про те, які фільми дивились у дитинстві та нещодавно. Про те, як дивно дорослішати. І між цими словами народжувалось щось справжнє, без гучних назв.

Коли вона лягла в ліжко, обидва телефони лежали поруч. Аліса дивилась у стелю і думала про те, як довго зможе так жити. Де проходить межа між захистом і брехнею? Що станеться, коли він дізнається? Чи прийме він її правду? Чи зможе спілкуватись з нею так само?

Вона не знала відповідей. Але була упевнена, що цей баланс стає дедалі важчим. І що вона більше не хоче жити без другого - особистого - виміру.