Сто днів літа
43. Літо - це дівчата
Літо – це море.
Це Чорне море.
Літо. пляж. Ланжерон. Хто не знає – це Одеса.
Сиджу собі на мокрому камені. Гріюся на сонці.
І раптом зненацька падаю у воду. Виниряю. Дивлюсь на всі боки й нагору. Хто це так жартує? Думаю, зараз вилізу і наб'ю виродком морду. Та нікого не бачу. Тільки дівчисько якесь стоїть. Стоїть собі усміхається.
- Ти що дурепа?! - Кажу я їй.
- Сам дурень! - Тут же відбивати вона, не перестаючи посміхатися.
Чи знущається, чи, думаю, я.
– А ти що не місцевий? - Раптом починає зрозуміти вона, що зробила щось не так. - То ти не знаєш наших місцевих звичаїв?
- Ой, вибач, — лякається дівчисько, — я не хотіла. Я думала ти знаєш.
Не знаю, правда чи ні, але виявляється у них тут на Ланжероні є така прикмета чи традиція, що якщо хлопець хоче познайомитися з дівчиною він сідає на це каміння і тоді та дівчина, якій він сподобався, підходить і штовхає його у воду.
Шикарна звичайно традиція, але я про це нічого не знав.
Літо – це дівчата!
#1176 в Сучасна проза
#690 в Молодіжна проза
Відредаговано: 19.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
