34. Таллінн

Літо – це подорожі.
Мені чотирнадцять років і я вперше лечу літаком в Таллінн.
Білий лайнер чекає на нас в аеропорту. Сідаємо. Мені так все тут подобається! Крісло м'яке.
Я навіть не відчуваю жодного страху. Нам летіти лише дві години. Час пролетить швидко, мені так здається. Ми злітаємо. Внизу квадратики якісь. Це там річка, поля, ліс. А потім раз і біла пелена.

- Летимо над хмарами, — хтось каже з пасажирів, які вже не раз літали цим маршрутом. 
Вилітали від нас сонячно, світло, приємно. А сідаємо в Таллінні — там іде дощ і зовсім інша погода. Ми беремо таксі та їдемо до наших родичів. 
Миготять незнайомі літери. Якісь дивні назви вулиць. Старовинні будинки. Таке я все бачив лише у кіно чи на картинках. Начебто я з XX століття потрапив до Середньовіччя.
А потім. Наступного дня все розпогодилося. І знову стало сонячно у них. Тут так часто буває. То сонце, то дощ. Цілком нормально це, коли поруч ти живеш із Балтійським морем.
Мама веде мене до Старого міста. Але це справді Середньовіччя. Чудо із чудес. Таке лише, правда, що у кіно можна побачити. Всі ці будинки та замки наче зійшли з казок. З дитячих казок Ганса Християна Андерсена.
Ось все-таки, як було сотні років тому, так і лишилося. Ці старовинні вежі, на яких видно сліди від ядер. І фортечний мур. Ворота. Будинки людей, які жили тут кілька сотень років тому.
Ми гуляємо літнім містом і нас оточує купа лютей, цілий натовп. Тут багато туристів і місцевих теж дуже багато. І наша родичка каже, що ми привезли сюди літо. 
Тут звичайно буває сиро і тужливо. Але цього року стало раптом напрочуд тепло. Я також тішуся, що тут тепло. Але мене дивує дуже-дуже багато речей.
Наприклад, припустимо ,немає там якихось звичних нам фруктів та ягід. Дивує, що в лісі ростуть величезні білі гриби, яких я ніколи раніше взагалі не бачив. 
Ми ходимо на море. Ми купаємось у Балтійському морі! Воно не таке тепле, як Чорне, але все одно вода є вода.
Це місто таке невелике, але таке казкове, таке чудове. І надворі літо. І це перша моя така далека подорож. І польоти на літаках. Всі ці дитячі враження такі прекрасні.
А ще там неподалік старого міста, на якійсь горі продають морозиво. Там кафе відкритого типу. І там вечорами збирається дуже багато людей. Здебільшого місцевих. Тих, хто знає, що тут продають дуже смачне морозиво в кульках. Таке у стаканчиках наче срібних та високих. Тобі накладають кульок скільки ти забажаєш. І воно справді смачне. Його чимось поливають. Якимись там різними сиропами. І смачніше за це морозиво здається я не коли нічого їв. 
Це смак дитинства.
Літо – це морозиво. Це кульки білого пломбіру политі якимись казковими, такими ж приємними та солодкими, як це чудове місто, сиропами.
Літо – це час подорожей.
Літо – це казка.