33. Сільське весілля

Літо – це весело.
Літо. Серпень. Неможлива спека. А у нас весілля.
Мій друг і товариш одружується на дівчині з села. А я ще ніколи раніше не був на сільському весіллі.
Цікаво ж. Потрібно обов'язково їхати. Бо весілля відзначатимуть у селі. Я в селі, чесно кажучи, до цього був лише один раз чи може двічі. Тому мені подвійно цікаво, як це все там буде. Тим більше, що влітку сказали, поставлять на городі намет. 
Спочатку звичайно РАЦС у місті, а потім усі гості їдуть у село. Я пам'ятаю великий автобус де зібралося уся наша весела компанія. Усі наші друзі-товариші. Це наш перший друг, який вирішив пов'язати себе нарешті священними узами шлюбу.
Їхати недалеко. Це майже поряд із містом.
Нас привезли просто під хвіртку. Виходимо. Нас зустрічає багато людей. Так приємно.

Прямо на городі. У дворі. Розбито величезний, великий брезентовий намет. І столи, і столи. На столах стільки їжі, що я навіть не уявляю, скільки й коли ми все це з'їмо.
Зміна страв одна за одною. Такого немає у місті. Я до цього гуляв на різних весіллях. Але такого, як у селі, я ще ніде ніколи не бачив.
А народу стільки! Таке почуття, що все село прийшло вітати, і все село тут гуляє на весіллі. І, напевно, так і є. Може, у них тут такі звичаї.
У наметі добре. Не так сонце смажить. Навколо дерева ростуть. Вони дають якусь тінь. І як тільки люди можуть пити за такої погоди? Ми здебільшого налягаємо на їжу. Тут стільки різного м'яса! Тому тільки й робимо, що їмо.
Усі починають вітати та дарувати гроші та подарунки. І маю таке відчуття, що це взагалі ніколи не закінчиться. Якісь далекі родичі, бабусі, дідусі, тітки, дядьки, троюрідні племінники, чиїсь сестри.
Це жах! У місті точно такого немає
А з іншого боку ось такі родинні зв'язки, коли всі один одного знають дуже корисні. Усі такі родичі. І дуже веселі люди. І такі усі прості.
Ставляться до нас дуже добре. Завжди йдуть до тебе назустріч.
Починаються танці. Веселіше всіх звичайно наша міська компанія. До нас прибиваються сільські жінки. Вони кидають своїх чоловіків та починають танцювати разом з нами. Ми там найпопулярніші. І це приємно.
Потім темніє. Настає ніч. Усі розходяться. Хтось залишається спати у домі. Хтось іде з родичами до їх хат. А ми з товаришем вирішуємо залишитися ночувати просто у балагані. 
Влітку на вулиці така теплинь. Чого в будинку нудитися? Нам дають якісь матраци, ковдри, подушки й ми там просто на брезенті залишаємося спати у весільному балагані. 
Нас запрошують у хату. Говорять, що там є місця, але ми категорично відмовляємось. Тут така романтика!
Ось де б ми ще по спали у весільному балагані та на вулиці, як не влітку на сільському весіллі?
Нас буде баяніст. Ще тільки зайнявся світанок, а він уже приходить і сідає біля нас. І починає щось там веселе грати на своїй величезній гармошці.
Потроху починають збиратися гості.
Накривають на стіл. Перед кожним ставлять величезну тарілку холодця. Потім дають по шматку вареної риби. 
І кожен шматок розміром із тарілку. Оце я розумію! Стільки їжі, що мій друг Валера, який дуже відчайдушно любить поїсти й той скаржиться мені, що не може дивитися на всю цю надмірність.
І нехай вдень було спекотно, але я тішуся з того, що весілля саме влітку. Бо де ми і коли ми ще так весело відпочили, як ні в цю літню прекрасну пору.
Так що одружуйтесь. Одружуйтесь і виходить заміж, коли вам тільки заманеться. Влітку, то влітку. Влітку теж є свої принади.
А ніч проведена під зоряним небом – це взагалі щось просто неймовірне.
Літо – це весілля!