30. Пані з ринку

Літо – це зустрічі.
Ринок у районному центрі. Літо. Субота. Вихідний день Незрозуміло, кого більше продавців чи тих, хто в них купує.
Засмаглі дівчата торгують фруктами та овочами. Багато жінок сидить уздовж дороги. Продають все те, що виросло у них на городах чи в садах.

Це лише початок. Початок літа.

Бабусі торгують якоюсь зеленню. У когось зовсім трішки, одна скринька або одна сумочка. А хтось має повні машини з причепом.

Стою у черзі за абрикосами. Це перші цього року. Смагляве молоде дівчисько в джинсових коротких шортиках і білій майці вправно управляється біля прилавка. Чого там у неї тільки нема!
Молода картопля. Салатний перець. Молоді кабачки. Черешня та полуниця. Але особисто я більше люблю абрикоси. 
Черга велика. Усього чогось хочуть. Субота. Вихідний. Тому крім бабусь там велика кількість жінок молодих і старших.
За мною чергу займає жінка років тридцяти п'яти. Вона прямо алмаз серед усіх цих людей.
Повертаю шию, дивлюсь на неї. Занадто дорого виглядає як для районного центру. Ні, ні. Нічого такого екстравагантного в ній нема. Навпаки, любителям якоїсь там екзотики чи первозданної краси, навряд чи вона сподобається. І навряд чи ви звернули б на неї увагу.
Але я просто ось усіма фібрами своєї душі відчуваю, що це пристойна, інтелігентна, порядна жінка. Ось по ній одразу видно.
На ній строгі короткі бежеві шорти. Футболка з малюнком. Біла.
Білі стрункі ноги. Ще не засмаглі, як у місцевих дівчат, а саме, що білого, молочного кольору. На ногах сандалі бежевого кольору на високій підошві. Срібний ланцюжок на шиї. Жодних кілець, ніяких прикрас. Повний мінімалізм. Світла коротка зачіска. Сонцезахисні окуляри. З-під футболки вибивається широка, з написом, лямка від бюстгальтера. Якась дорога білизна, якась відома фірма, відразу ж відзначаю я. І вся вона така зі смаком. Дорога та вишукана.
Майже ніякої косметики. Нічого зайвого. Звичайна не помітна зовнішність. Проста і саме приваблива своєю простотою. Нігті чистенькі без манікюрів та педикюрів. Тонкі губи. Якийсь рожевий блиск ледь помітний. І вся вона така – не помітна, не помітна. Як то кажуть на любителя. Але одразу відчуваєш у ній споріднену душу.
З такою можна до театру чи на концерт, чи до опери. Про книги можна поговорити. 

Стою, розглядаю її уважно. Вона посміхається.
Чи не мені. А тому, як я дивлюся на неї.
Підходить моя черга. Я не один, я з бабусею. Потрібно допомогти піднести важку сумку. Незнайомка також не одна. Я так розумію привезла сина на літо до бабусі. Я озираюсь. Потім ще раз. Проводжаю бабусю. Іду назад, але жінки уже нема. Ну, що ж – не доля.
А все-таки я радий цій зустрічі. Нехай вона була короткою, але так приємно в натовпі побачити людину з якою ти впевнений, що миттєво міг порозумітися. Приємно, коли ти зустрічаєш своїх. І нехай ви не знайомі. Нехай між вами не сказано жодного слова, але це видно, все це передається на відстані. І ти думаєш — ось ще одна хороша людина промайнула в моєму житті. 
Літо – це зустрічі