24. Черешня

Трудовий табір. Нам по п'ятнадцять років. Ми до обіду працюємо, а потім спимо, відпочиваємо, гуляємо. Загалом робимо все, що хочеться. А хочеться, звичайно, нам багато всього.
Тут нормально годують. Але все одно приїжджають іноді батьки та привозять нам якусь їжу. Посутності звичайно ми ситі, нагодовані. Але ж у таборі не дають якихось там різносолів. А тобі хочеться чогось смачного чи солоденького. І час від часу ми вирушаємо у якісь далекі чи не дуже подорожі, щоб нарвати собі фруктів у колгоспному саду.
Ну, звичайно, так робити не можна. Але, що поробиш, якщо дуже хочеться. Там зростають такі стиглі класні абрикоси. І ми беремо з собою наволочки від подушок і іноді час від часу набиваємо їх повними. Приносимо до табору та пригощаємо всіх навколо. Усіх наших однокласниць, наших дівчат із класу. Нам не шкода. Якщо треба буде, то можна піти набрати ще й колгоспні сторожі нічого нам за це не кажуть. Вони просто просять, щоби ми не ламали гілки. Вони ж розуміють, що ми діти. Нам лише поїсти. Ми ж не на ринок все це носимо, а для всіх. А скільки нам там треба? Хіба ми багато з'їмо? Ну, візьмемо собі трохи. Там на всіх вистачить. Ми ж робимо це не зі зла. Нічого такого не ламаємо, не крадемо. Ото трошки беремо.

– Тут на всіх вистачить, – кажуть нам сторожа. - Беріть, їжте, Ви ж діти. Коли ще співаєш фруктів як у дитинстві.

А ще далеко за табором. Якщо довго йти. Те, хтось, мабуть, давно насадив повну посадку черешні. Вона велика смачна та солодка. І насправді вона нічия і може приходити будь-яка людина туди й рвати. Але від села туди дуже далеко і швидше за все це черешня дістається птахам. Ну от тільки може, коли до табору приїжджають якісь запеклі хлопці, які не бояться витратити цілий вечір, щоб прийти туди й назад, а потім наносити цю черешку із собою. 
Ми раз чи два за два тижні ходили туди в цю далеку-далеку посадку. До неї йти може бути пів години або десь більше. І наїдаємося там до відвалу і ще набираємо із собою, щоб усіх інших потім пригощати 
У нас потім цих вишень повна купа. У всіх банках, пляшках, на вікнах, пакетах. І всі пакети забиті вишнею. Ми вже не знаємо, що з нею робити. Ми пригощаємо всіх. Роздаємо всім навколо. Хлопцям та дівчатам. І вже ніхто на неї дивитися не може, але ми все одно їмо. Тому що вона там справді реально класна смачна та солодка черешня. Тим більше вона не чия і нічого такого поганого ми не робимо. 
Ми не крадемо, а просто рвемо. Просто допомагаємо деревам позбутися зайвого вантажу. Але навіщо ж вони її вирощують? Для когось. Не для того, щоб вона просто там згнила чи впала. Та й птахів там не так багато буває, щоб всю її встигнути з'їсти за сезон. Ось ми допомагаємо. 
Літо – це фруктина. Це черешня. Це абрикоси. Літо – це солодке смачне життя.
І взагалі мені здається, що в літа якийсь черешеньово-абрикосовий смак.