Сто днів літа

16. Вчителька французької

Вона вчителька. Молода Висока. Красива. Вчителька французької. І він – простий звичайний хлопець. Я не знаю, що вона знайшла в ньому. Точніше я зараз говорю про себе. Не знаю, що вона знайшла в мені такого.
Вона розумна. Мудра така не за роками дівчина.
Це літо звело нас обох. Звело десь у своїх якихось планах, про які ми не знаємо. Просто було літо та просто ми зустрілися.
Вона має величезні блакитні очі. Очі кольору – цього літнього неба чистого та безхмарного. Те саме небо під яким ми зараз сидимо плече до плеча.
Я відчуваю ногами її стегно. Тілом її тіло. Ми сидимо удвох на фонтані. Опівдні. У парку у цей час не душі. Там прохолодно. Від фонтану віє прохолодою. А так взагалі, звичайно, спекотно. Навколо квіти, дерева, кущі. Людей замало. Лише ми. І тут вона повертається до мене своїм обличчям і шепоче, шепоче знайомі мені слова лише іншою мовою.
- I want you, i love you, i need you.
Говорить вона мені й посміхається. Торкається мене своїми вправними ніжними пальцями.
А довкола нас літо. Ми підіймаємось та йдемо. Ідемо просто куди дивляться очі. А коли нам набридає ходити ми сідаємо десь на лавочку або на фонтан або ще десь. Ми гуляємо у парку літнього полудня. Тримаємо один одного за руки. Поспішати нам нема куди. Навчання закінчилося. Вона вільна. А довкола нас просто літо. Вона та я. Вчителька французької та простий звичайний хлопець. Це все літо.
Літо – це кохання.

Сергій Олексійович

Подобається

#959 в Сучасна проза
#620 в Молодіжна проза

У тексті є: літо, дитинство та ностальгія, пригоди гумор та кохання

Відредаговано: 22.06.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись