11. Літо - це почуття

І цієї миті з'являється мій друг і однокласник "Рудий".

Ми, звичайно, були з цією дівчинкою шоковані його появою. У нас тут такий роман. Така романтика тобі. Ще трохи. Частка секунди та ми поцілувалися. І тут з'являється в таку незручну хвилину мій однокласник й так прозаїчно нам повідомляє, що в таборі вже оголосили відбій 
Що він нас всюди шукає. Так, вірно. З одного боку це добре, тому що, якщо після відбою з'явиться, то звичайно нас налають і покарають і таке інше. Але ось я так відразу подумав і мені здається у тієї дівчинки теж були такі самі думки, що млинець, якого дідька ти сюди приперся? В нас тут все красиво. Такий романтичний вечір перебив нам із цим відбоєм. 
Хай би нас там налаяли. Ми, чесно кажучи, з нею взагалі не відчували жодного часу. І жодних таких відчуттів не було, що треба повертатись. Ні. Навпаки нам хотілося тут сидіти та сидіти. Напевно, якби "Рудий" не прийшов, то сиділи б там удвох до самого ранку. Тут якось усе було красиво та романтично. Так приємно. І такі почуття. От між нами нічого такого не було. Ми не чіпали одне одного. Не пестили. Але було так приємно. Таке почуття, ніби до тебе торкнувся Бог чи Ангел. І все це в рожевих хмарах кохання. 
Хоча нічого такого. Ми ні в чому не зізнавалися. Не говорили один одному, що вона чи я закохалися. Це була перша наша зустріч. Просто романтика. Просто вечір. Просто двоє зустрілися, і їм було добре разом.
І ось з'являється 'Рудий" і каже.
– Вам треба терміново повертатися до табору. Вас шукатимуть. Ви матимете проблеми. Ось я вас урятував.
І він іде поперед нас. І ми встаємо, звичайно ж, і йдемо в табір. Але вже ось щось таке зламалося, те крихке почуття.
Ось завжди якісь чужі руки влізуть і переб'ють. І можливо звичайно по-своєму він мав рацію. Але я досі впевнений і гадаю, що все могло піти інакше. І дівчина, якщо все це звичайно пам'ятає. Той наш вечір. Теж так вважає. 
Мені його, звичайно, важко забути. І вона думає так само. Що хай би краще нас тоді покарали чи з табору вигнали, чи в школі там налаяли потім. Ось якихось негативних оцінок наставили за поведінку. Але хай би цей вечір був. І цей хлопець не приходив. 
Звичайно, я так думаю. Я впевнений у цьому. Що в мене та в неї було дуже багато таких літніх романтичних вечорів. Але це перше почуття. Воно ніколи вже не повториться і такого в житті ні з ким більше не буде. 
Ми не говорили якихось слів один одному. Ти мені подобаєшся. Або ось ти така, ти такий. Якісь там ніжності. Я хочу тебе. Або поцілуймось. 
Ні. Просто все це було зрозуміло і відчутно без жодних слів. Щось таке перше юнацьке у нас обох промайнуло. Напевно так подіяла природа, вечір, захід сонця, поле. Що ми самі у всьому світі. І, крім нас, більше нікого немає. 
І це також для мене літо. Одна із його історій. Одна із перших сторінок. Прекрасних літніх сторінок, які тільки тоді для мене відкрилися. 
І нехай у нас з цією дівчинкою потім нічого не вийшла, але я, наприклад, особисто зберігаю про неї тільки найтепліші спогади. Ну, принаймні за один той вечір. Він був. І нехай між нами нічого не було. Але була іскра. Був промінь. І приємно ж ось згадувати такі моменти літа, бо таке може бути лише влітку. 
І це все літо. Літо – це кохання. Це романтика. Це почуття. Пригоди. Поцілунки на природі. І обійми. І ось ці пшеничні поля. І природа. І жайворонки десь там далеко у небі. І блакитне небо над головою. І порожнеча, величезна порожнеча і ви самі. Літо – це літо.