10. Літо - це романтика

Ось тільки уявіть собі всю картину! Жовте поле пшениці. Така вузька доріжка. Рідка посадка росте з одного боку, а з іншого ось ці всі хліба. Вони вже такі цілком зрілі. І ми з нею йдемо. Просто говоримо про все у світі. Не про кохання. І хто там комусь чим подобається. І якось поруч добре та просто. Ти відчуваєш, що з тобою близька людина. Хоча раніше взагалі абсолютно один одного не знали. І така дівчинка дуже гарна. І ми йдемо, йдемо. Вже табору навіть нашого не видно. Навіть корпусу. І далеко ми з нею зайшли. Тут вона каже.
– Я втомилася. Ось давай тут ми посидимо.
І ми йдемо і сідаємо у цю пшеницю. А навколо нас високі хліба. Коли ми сидимо, нас взагалі не видно. Трохи звичайно коле пшениця. Але це все дрібниці життя.
І така якось романтика довкола. І ми сидимо поруч один з одним. Близько, близько. Вже вечір. Сонце заходить. І якось така ситуація, що навіть взагалі не потрібно слів, і ми починаємо тягтися один до одного. І я розумію, що зараз. Ось це все станеться. Просто раніше зі мною такого ще ніколи не було. А тут мені захотілося її обійняти та поцілувати. І я реально розумію для себе, що саме цей момент. Вона не проти, якщо я зараз її поцілую та обійму. І така довкола тиша. Якісь пташки, десь співають. І взагалі не чути ані криків, ані галасу. А в таборі завжди так галасливо. Там постійно кричать. І гучна музика грає. А тут взагалі ми з нею віч-на-віч з природою і більше нікого немає. І таке почуття буває дуже рідко. Принаймні для мене тоді це було вперше. І ось так удвох наодинці з дівчиною. І ми такі досить малі з одного боку, а з іншого вже досить дорослі. Ми багато чули. І щось там знаємо. Тільки знаємо все це чисто теоретично. А тут сидимо один навпроти одного. Дивимося уважно. Мовчимо. Поруч зі мною дівчисько. Для мене тоді вона здавалася дуже гарною. Така гарненька. Я дивлюся на її губи та руки тягнуться до її рук, губи до губ і в цю мить...