3. Остров скарбів

Літо може бути різним. Спекотне і дощове, сонячне і похмуре. Але воно все одно залишиться літом

Не знаю скільки років мені було, коли ми їздили з другом до Одеси. Років може чотирнадцять чи десь так. П'ятнадцять може.
Живемо у родичів. На всьому готовому. Багаті ми з ним. При грошах. Якраз перед поїздкою один бізнес-план втілили у життя. Та ще йому з дому грошей дали із собою. Тож у цьому. У фінансовому плані все у нас чудово та прекрасно. 
А пригоди у нас ще з поїзда почалися. Дівчисько поруч їхала. Така, як ми. Так, так. Наших із ним років.
Ось уже ніч. Весь вагон спить. Вона зняла з себе весь одяг до трусиків і майки. Адже доросла вже. І не краплі в ній сорому або чого та ще. І лежить на своїй нижній полиці, книжку читає. У поїзді спека. Як завжди влітку. Літні ночі, паркі. Не спитись і мені.
- Що читаєш? - Кажу.
А вона очі на мене підвела. Вона на животі лежала. Обличчям до проходу. Там світла більше було. Підняла вона очі та книжку обкладинкою до мене повернула. А в мене з собою така сама! "Острів скарбів". Здивувався я дуже. І зрадів. Дівча, а такі книжки читає! Начебто за своїми однокласницями я таких інтересів поки що не помічав.
- Ух ти! І в мене така є. Ти зараз уже про що читаєш?
Вона мені спочатку не повірила. Думала це я спеціально говорю, щоб їй сподобаться.
А тут до моєї полиці, до моїх речей, два кроки ступити. Дістаю із сумки книжку. Віч-на-віч. Таку саму. Ніби два брати-близнюки. Або дві сестри.
Дівчина сідає на полицю. Мене поряд садить. Ми починаємо вголос тихесенько один одному з книжки про скарби читати. Ми такі, напевно, ще маленькі були. П'ятнадцять років. Інші напевно всю ніч цілувалися би. А ми ні. Адже ось картина. Весь поїзд спить. Друг мій спить і батьки її теж сплять. А ми вдвох сидимо плечем до плеча на одній полиці. В одних трусах і майках, і читаємо тихесенько один одному по черзі "Острів скарбів". Така в мене була перша романтична ніч. А поїзд все ніс нас до Одеси.