Немає нічого страшнішого у стосунках, ніж невидиме знищення одне одного

У фізиці є поняття «анігіляції» - це реакція перетворення частинки й античастинки під час їхнього зіткнення на інші частинки. Щось схоже є і в психології і називається подібний феномен аналогічно.

Анігіляція в психології - це ментальне перетворення справжньої людини під час контакту на іншу. Повільне знищення того, хто поруч, нівелюванням його страхів і переживань за допомогою заміни або неприйняття їх. Коли людина відкриває іншій свої слабкості та вразливі місця, а та відповідає словами або діями «Не вірю», відбувається певна заміна людини, яка відкрилася, на іншу, більш зрозумілу і менш напружену. По суті, партнер стирає незручну частину особистості коханої людини зі своєї реальності, не визнаючи її.

Так буває, коли один відчуває дискомфорт у стосунках і хоче обговорити свої переживання, але інший не в змозі його правильно почути. Він «пережовує» отриману інформацію крізь фільтри провини, наприклад, у такий спосіб нав'язуючи тому, хто відкрився, роль обвинувача/агресора або ж недбало кидає «істеричка». Тобто, людину з її проблемами він стирає, нап'ялюючи її почуття на свою невгамовну фантазію, тим самим позбавляючи її шансу бути почутою.

Якщо в парі не ставлять запитання «навіщо ти так робиш?», «що спровокувало такі думки/дії/слова?», «як ти почуваєшся?», по суті залишаються лише голі висновки про необґрунтовану істеричність/холодність, нелюбов і байдужість. Людина не дає шансу іншому розповісти, що її мучить. Вона її по суті не бачить, а бачить лише себе, свої хворобливі відчуття і свої фантазії.

Коли надчутливої або пораненої людини злегка торкаються, завдаючи випадкового болю з огляду на її минулий досвід або надзвичайну емоційність, реакція психіки фактично однакова - мені боляче, значить, мене вдарили. Тим самим інший автоматично перетворюється на агресора/нападника. Навіть якщо самого факту нападу не було і людина пройшлася по дотичній, випадково зачепивши давні тригери партнера, про які він ні сном ні духом.

Відчай і гнів у стосунках з'являються тоді, коли тебе і твої потреби не помічають, анулюють їх, наполегливо нав'язуючи свою картину світу. Коли твої переживання обнуляють, знецінюють і впритул їх не помічають, ти починаєш витрачати ресурси не на творення, а на те, щоб не розсипатися на осколки. Щоб зберегти своє «Я» в цілості, а свідомість у ясності та розумінні. Щоб не випустити цю лють назовні, як єдиний спосіб довести іншому, що ти існуєш і твої переживання важливі. Що вони теж існують.

Поранена людина - це страшно, звісно. Але не тільки для того, у кого цей біль живе всередині...

З повагою, ваша Ріна Март. Не забудьте тицьнути кнопку «Підписатися»