Розділ тридцятий . А далі....

Першою до нього підійшла Адела ( ой , леле. Знову вона була першою . Певно це мало щось означати . Мо любов ?) Щойно броньоване авто абуеліто зникло за поворотом , блимнувши наостанок подвійним насичено помаранчевим світлом фар , а на вулиці , куди не кинь оком – темно , лячно та порожньо ( за виключенням все тих же двійко тьмяних ліхтарів ) , вона , ця дивна мучача , зробила крок до нього , Хосе.

За першим були і решта кроків ( як то кажуть розумні люди – складним буває тільки початок , все що потім – то вже легше та простіше ) – сміливіші та звабливіші ( хотілося тільки запитати – ну так , для уточнення – то вона спеціально для нього так вихиляла на різні боки своїми крутими стегнами , чи  саме такою і є її звичайна хода ) – і от вона , ця неймовірно солодка дівчинка вже стоїть прямісінько перед ним , настільки близько , що його зкривлений носяка та її кирпатий акуратний носик ледь не торкаються одне одного.

Декілька миттєвостей тиші , відведені цілком для безсловесного діалогу очей , для обміну поглядами , для емоцій , для правди душі та сердець…  ( Цей тяжкий для всих день має ж бо закінчитися чимось хорошим , світлим та приємним , чи не так ? )

Декілька миттєвостей – і от вже пухкі дівчачі вуста посміхаються , а Адела ( вже вкотре за сьогоднішній день ) розпочинає розмову першою. Знову й знову робить крок йому назустріч .

Трохи зухвало ( вочевидь і сама добряче так нервуючись чи то від власних слів , чи то від все ніяк ще не подоланої реакції організму на розповідь старого та власні спогади про сміттярку ) , дивлячись йому прямісінько в вічі та продовжуючи посміхатися вельми привабливою у своїй щипрості посмішкою , ця мучача ( о , Господи ! І де ж ти така взялась ? ) просто в лоб запитала , чи є йому до кого напроситися зараз на нічліг…Хостелів же тут з роду віку не водилося , а єдиний знайомий ( от же ж , Шерлок Холмс у спідниці !Чи то пак – у джинсових шортиках ) дві хвилини як поїхав геть звідсіля на своєму шикардосному джипі продовжувати лікувати нерви у більш пристойних закладах…

Запитала і знову зирк на нього… І погляд такий хитрий-хитрий…

І багатообіцяючий…

Ох як багатообіцяючий…

Ну от і як тут встояти ?  А тим паче йому , простому вагабундо з боргами , зйомною кімнаткою в гуртожитку , повною бліх та тарганів і вісьмома баксами в кишені на автобусний квиток до Ріо ?

Звісно ж , що Хосе не встояв . Йому і самому ой як кортіло якомога швидше забутися в Відповів посмішкою… Най не такою сліпучою , як в Адели… Проте такою ж щирою та відкритою…

А далі…