Розділ одинадцятий . Кафе .

Що не кажи – а таки було весело…

Просто , буденно , безо всяких там закидонів та вибриків…

Та в цьому сраному житті є одна неприємна постійність - рано чи пізно абсолютно всі ілюзій – що хороші , що вельми хороші - мають печальну властивість зникати. Ось вони були , живі та реальні , а мить потому – нема.

Ілюзії дружньої розмови – так ті тим паче. Просто рекордсмени зі швидкості та підступності.

А чому ?

Бо хто б ти не був – коли починається розмова - ти в сотні випадків зі ста забуваєшся у вихорах її несправжності , задоволено блукаєш примарним світом фантазії ( власної чи співрозмовника – то байдуже ) і абсолютно не очікуєш на мить , коли правда ( оте чортове бабисько на літеру с ) таки знайде шпарину і прорветься крізь завісу ілюзій а-ля душ Шарко по спецзамовленню .

                                   ***

Так було і сьогодні…

Так сталося й тут…

І цю , абсолютно просту і відносно щасливу розмову , зруйнувала ця клята правда. Одним – єдиним питанням.

Одним - єдиним питанням – на перший погляд - зовсім типовим , зовсім простим і ( якщо хоч одна голова з присутніх тут голів ще була хоч крапельку тверезою і могла мислити раціонально , то ця «розумниця» могла б додати до вищевказаних означень ще одне. Своє. ) зовсім прогнозованим.

Одне – єдине питання , що було абсолютно передбачуване шокуючими  враженнями від  попередніх донохав’єрівських зізнань .

Одне – єдине питання , що таки лунає посеред цієї звичайної бесіди з алкоголем.

- А що було далі ?

                                                  ***

- А що було далі ? , - запитує журналіст й тієї ж миті все повертається на свої місця.

                                           ***

- А що було далі ? – яскравим гаслом читається у стривожених поглядах його подвійної охорони , вірність та відданість котрої інколи відкрито шокувала , інколи приємно дивувала , а інколи – просто неймовірно бісила старечі нерви своєю всюдисущою присутністю.

                                             ***

- А що було далі ? , - не втримується від цілком природної жіночої цікавості Адела і ( ну от що то таки значить народитися жінкою – це апріорі мати підступність та вигоду прямісінько в крові ) обережно та повільно , аби ж не пролити бодай жодної дорогоцінної краплинки бурштинового напою , наливає йому до гранчаку чергову порцію алкоголю. Так би мовити – для ліпшого взаєморозуміння та швидшого продовження історії.

                                        ***

- А що було далі ? , - захоплений всезагальним інтересом запитує і дон Хав’єр. Щоправда – запитує самого себе .

Запитує …

Робить нетривалу , секунд на десять , не більше паузу…

Декілька разів протяжно , зі свистом та хрипами зітхає…

І таки продовжує розповідь…

Далі.