Розділ дев'ятий . Кафе .

Здається він таки заплакав. Тримався до останнього , тримався – і не втримався. Гайда рюмсати , скиглити , кричати… Мов смертельно поранений бізон… Чи просто звичайна смертна людина , котрій саме зараз відкрилася істина – все в цьому світі має свою ціну...А щастя – тим паче…

А він таки й справді кричав . Не голосив , не проклинав – просто кричав…І хтось з тутешніх ( і послали ж йому боги до компанії когось сердечного понад міру ! ) вельми невміло ( хоча… Якщо вже говорити по правді - то хіба те вміння було тоді важливим ? Зовсім ні ) проте вельми ефективно ( бо що таке доторк , обійми та тепле щире слово супроти безодні болю та відчаю ? То цілий світ. Цілий новий світ зі світла та добра ) втішав його. Втішав , обіймав і постійно шепотів чи то молитву , чи то просто звичний , однак конче необхідний саме зараз і саме йому , Хав’єру , набір стандартних слів про те , що все обов’язково буде добре.

Все

Обов’язково

Буде

Добре

Бо як же ж інакше ?

Лайно має лишатися в минулому. Чи не так ?

Хтось з товариства ( от бісові сльози… І не розгледіти добре цього добряка за тим довбаним солоним потоком ) обіймав , а хтось навпаки (а таки правильно - досить з нас одного слабкодуха . І пердуна в шмарклях на додачу ) – намагався будь-що докликатися до нього , прорватися крізь депресію та відчай і почути бодай хоч щось у відповідь…

Не крик…

Не зойк…

Слово…

Він відчував на своєму обличчі обережні доторки ніжних дівочих рук ( Ох , мамма мія , то ж Адела , - вдоволено мугикнуло за нього його блядське альтер-его , що навіть зараз , в ситуації повної карамби не забувало про чуттєву насолоду ), котрі дбайливо , чистою шовковою хустинкою , витирали йому зі щік такі непрохані нині сльози. ( Ох і солодко ж , Боже ж ти мій...)

З хрипами та зітханнями Хав’єр вдихав аромат дешевого одеколону , котрим ( ну що за неподобство ! ) вельми пропах не тільки сам журналіст ( ну , а куди ж тут без нього ! Точніше – куди ж то вже Аделі без нього ) , а й все , що було поряд з ним в радіусі кількадесят метрів ( і як то він відразу цей штир не внюхав ? Парадокс , не інакше .Чи нежить. На обидві ніздрі ) . Вдихав , чманів від того різнотравного букету та щосили намагався все ж таки видавити з себе хоч мугикання , аби врешті-решт перемогти ці хвилини слабкості і не бути більше під натиском гіпертрофованого піклування…

                                                    ***

Поруч щось із тугим протяжним дзенькотом гепнулося на столик і Хав’єр ( не відразу , щоправда , але ж хіба то головне ? ) зрозумів – то йому , зарюмсаному по самі помідори , принесли єдині ефективні в даній ситуації ліки - випивку.

Судячи з брунатного насиченого кольору - віскі.

За ароматом ( якщо так непомітно для інших зашморгнути трішки носякою ) – точно , воно. Не надто дешеве. ( ну так собі , етикетка наче нормальна… І пляшка також…) Але ( якщо знову гарнесенько так шморгонути – ну , не дійшло до людини з першого разу – що тепер робити ? Повторний зальот треба. Дегустація як не як ) - не елітне.

Абсолютно.

Ні на жодну дрібнесеньку крапельку.

Ну звісно ж , який дурень триматиме в запасі посередньої забігайлівки та ще й на окраїні міста елітний напій , від котрого ( ну , якщо так гарно розкинути мізками ) зиску зовсім ніякого ( бо ціна ж така , що як побачиш жовту наліпку з чотирма цифрами - блювати хочеться від офігіння ) , особливо коли на ті самі гроші ( а сума ж за одну пляшку , кажу я вам , таки дуже й дуже не маленька ) вже за тиждень ( якщо не за декілька «урожайних» вечорів ) можна отримати непоганий відсоток прибутку від дешевого алкоголю ? Та й з доставкою мороки не буде -  замовити набадяжене десь тут , неподалік , пійло можна в будь-який зручний для тебе момент і в кількості не однієї і навіть не одного десятка пляшок . Багато.

А хазяїн даного закладу ( ба , що повсюди все старе , вживане та дурнувате ) дурнем точно не був ( ех , хотів би Хав’єр побачити того сміливця , хто осмілився б назвати Алехандро – а хазяїном цієї вишуканої вбогості був саме він , його старий приятель Алехандро - дурнем ) . Бо Хав’єр колись ( дав би Бог ще й тут ідеальної пам’яті пригадати , коли то саме він так лоханувся ) так і сказав – ти , Алехандро , повне імбецило. Що було далі – краще пропустити , бо таки дійсно доведеться чимало попрацювати мізками над продовженням саме цієї історії , та то можна сміливо сказати , що справа давня і хвала та шана всим святим , що вони не стали опісля того смертельними ворогами .

Однак про правді сказати не стали вони й ліпшими друзями - так , лише приятелями на кшталт – ти допоміг мені одного разу , я допоміг тобі одного разу і на цьому баста . Зроби мені адьйос , мучачос. Але ж то набагато краще , аніж кривава ненависть до останнього подиху. Вендетта ніколи не подобалася ні йому , ні Алехандру. Це , власне , їх і зблизило , не дивлячись на справді серйозний конфлікт.

                                                       ***

А дешевий алкоголь – це непогане таке діло. Вигідне з усих очевидних плюсиків. Бо що є головним у цій справі ? Вірно - власна вигода . І чим більше зелених банкнот можна отримати при мінімальному капіталовкладенні – тим вигідніше , краще та продуктивніше. Звичайне правило бізнесу і нічого особистого . Кому , як не Хав’єру – експерту з контрафактних матеріалів та підробних горючих рідин - це дуже добре знати? Хоча ( якщо вже сьогодні випала нагода зізнаватися у правді ) на практиці власної дегустації свого ж власного товару виявилася одна маленька , проте вельми неприємна деталька - не така вона вже й смачна , та грьобана теорія потреб та прибутків.

                                                     ***

Хтось з їхньої компанії ( певно що один з охоронців – Хосе з Аделою на той час вже були зайняті відновленням душевної рівноваги старого ) силою втиснув дореволюційного стакана-гранчака у його занімілу руку і красно дякувати , що хоч тому добродію вистачило досить мізків не натикати Хав’єра у напій носом – так лиш , штурхонути «легенько» в плече для швидшої реакції - абсолютно невиховано , можна навіть сказати – грубо й зовсім не переймаючись статусами чи положеннями у суспільстві , але конкретно зараз конкретною силою абсолютно доречно та в самісіньку точку натякаючи – давай , старий , хильни . Стане легше.