Розділ восьмий . Алехандра .

Чорне курчаве волосся , котре вона щоранку з добру годину старанно  намагалася приборкати своєю численною колекцією гребінців – дерев’яних , металевих , пластикових , при цьому обов’язково щось ( і зовсім не важливо що саме і котру саме мелодію ) тихенько наспівуючи собі під носика – тоненького та кирпатого , від душі обсипаного дрібними , ледь помітними веснянками.

Йому подобалося , як вся та її розкіш – від макітерки і до самісіньких кінчиків солодко пахла манго та ваніллю . І ще чимось таким , особливим , притаманним лишень їй ароматом.

Йому подобалося потайки підглядати на той обов’язковий ранковий ритуал , що завше закінчувався одним і тим же – вона програвала в нерівній боротьбі з власними ж кучерями і залишала їх такими  , як вони й були. Ні хвостика , ні коси , ні якоїсь вишуканої зачіски – просто відпускала волосся на волю і вся та неймовірна чорна маса довгою розпущеною хвилею спадала десь аж туди , де за правилами анатомії закінчувалася тонка дівоча талія та розпочиналися довгі стрункі ноги…

Йому подобалося час-від-часу розчісувати ті її пружні пасма - лишень власними руками , без всяких там новомодних гребінців , досхочу насолоджуючись відчуттям лагідного шовку на своїх вкритих кривавими мозолями долонях та потай , обережно й невагомо , цілувати її змокле опісля тяжкого робочого дня чоло…

                                          ***

Сині до глибинної безодні очі… Настільки зворушливо яскраві , настільки неймовірно виразні , що здавалося - один лиш погляд у їхню привабливість і ти пізнаєш рай…

Де-хто з їхньої компанії ( здається , то були Алонсо з Альваром – вічні нерозлийвода що в житті , що в роботі ) часто жартували , що в безодню тих  очей при народженні мабуть зазирнули небесні янголи ( і не один чи двоє – щонайменше з десяток ) і лишили по собі на добру згадку такий пронизливо-чистий , насичений до нестями колір…

                                         ***

М’які на доторк та карамельні на смак вуста… Тоненькі , ледь помітні , проте солодші за будь-яку смакоту на всьому білому світі…

Вона інколи ( ох , це абсолютно фантастичне бажання попри все виглядати гарнішою , аніж її створила матінка природа ) підфарбовувала їх полум’яно - червоною помадою . А особливо ( і завжди ) в ті нечасті моменти їхнього спільного життя , коли їм – двом завше зайнятим чортовою роботою - таки вдавалося отримати вихідний ( а точніше - ледь не на колінах випросити у скнари-господаря , при цьому добрий мільйон разів побожившись відпрацювати це звільнення на наступному тижні ) та театральним жестом , гідним щонайменше підмостків Сіднейської опери , плюнувши на суцільне безгрошів’я ( а трясця з тими грошима , все одно ж один раз живемо ) вирушити на посиденьки до найближчого кафе - два горнятка кави та тістечко для любительки солоденького – то хіба космічні витрати ? Або ( згадавши , що окрім фізичного є ще в цьому світі й естетичне задоволення ) порадувати душу переглядом останнього сеансу фільму ( бо таки там ще можна було спокійнесенько націлуватися аж до оскомини ) у їхньому місцевому кінотеатрі ( не столиця , звісно , одначе й на тому мучос граціас , панове сеньйори ! )  .

                                                    ***

Та помада – полум’яно-червона помада - не була купленою в магазині парфумерії ( хоча скажи вона йому одне коротке слово – хочу – і він би знайшов де дістати ті кляті гроші на найліпшу на світі помаду ) чи отриманою в якості подарунку на чергове день народження ( о карамба , бісове жебрацьке життя…Йому в такий особливий день ніколи не вдавалося купити їй те , що б кортілося – зарплатню постійно затримували , а зібрати певну суму в умовах майже постійного дефіциту зелененьких купюр – о , то було щось із жанру фантастики . Тому лишень квіти. Та й то – не першої свіжості ) .

Та помада – полум’яно-червона помада - не була новою ( нічого з того , що вони тоді мали , не було новим – все вживане , старе , в постійних плямах та дирках . Щось віддавали добрі люди ( ну як добрі ? Добрі , та не дуже , бо віддавали непотріб не заради Христа , а для піару чергової гуманітарної організації , бос котрої в моменти благочинності неодмінно обирався кандидатом на чергову високу посаду . А що – типова ситуація – згадати про знедолених на декілька хвилин , а потім тих же знедолених послати на хрін ) , щось ( і переважна більшість саме цих речей була ще у відносно гарному стані . Принаймні його солоденькій крихітці не доводилося сидіти всю ніч , при світлі єдиної свічечки , аби хоч якось довести те все дрантя до ладу ) вони знаходили на смітниках , а щось ( зазвичай взуття ) ще доношували опісля старших членів їхньої кольорової комуни.

Коротше кажучи – весело їм тоді жилося… Грьобане життя з проблем на будь-який вишуканий смак…

Ні , в них нічого не було нового. Зовсім. І навіть та помада , та полум’яно-червона помада , котрою вона дозволяла собі користуватися лічені рази на рік , була запозиченою з прадавніх материних запасів , з любов’ю збережених ще з часів молодості його маміти , а тому ( бо таки термін майже в двадцять років – то вам не фігня. То повна карамба ) її колір завше був аж надто яскравим ( хоча вона ніколи не фарбувалася на повну. Лиш легенько , самим тільки кінчиком торкаючись своїх губ ) , а вуста ( о , ті п’янкі пухкенькі вуста ! ) пахли нафталіном та гірчили при поцілунках на смак…

Алехандра…

                                     ***

Його мила маленька дівчинка…

Його єдина солоденька крихітка…

Його рідний до нестерпної жадоби янгол-охоронець , котрий завше і всюди був поруч…

Його любов…

Його відрада…

Його істина…

Його мрія…

Його Алехандра…

                                                  ***

Хав’єр ( пори своє типово чоловіче вроджене нерозуміння жінок ) в той період їхнього хоч і щасливого , та все ж сповненого чималою порцією болю та страждань подружнього життя знав ( добре , не будемо вельми поспішати з передчасними позитивними висновками. Скажемо трішки інакше – сильно здогадувався . Хоча … Про сильно – то теж занадто сказано. Просто здогадувався ) - їй - такій милій , ніжній , крихітній та водночас сильній , нескореній , витривалій - дуже прагнулося однієї єдиної жіночої радості - нормального людського існування.