Розділ другий . Клієнт .

Шикарний ( варто було лишень один раз поглянути на тренч з його ідеальною лінією крою та розкіш самого матеріалу , що просто неймовірно виблискував своєю дороговартістю прямісінько в очі всим присутнім в кафе вагабундос – а надто йому , Хосе , як відразу стало зрозуміло – замовлення на цей витвір кравецького мистецтва робилося точно не в тутешніх майстрів – в тих руки для цього не з того місця ростуть - а в самій матінці Европі . Цілком можливо , що в модному в усі часи та епохи Парижі ) твідовий костюм-трійка кольору випеченого степу з м’якими вкрапленнями ледь помітної брунатної шерстяної нитки ( і це в той час , коли за вікном вже давно перевалило під добрячі дев’яносто по Фаренгейту , та й то такий градус можна стрінути лиш десь в тіні пожухлого кипарисового листя – якщо ще , звісно , пощастить таке знайти , як і вищезгаданий кипарис , а тому всі тутешні мучачоси – в тому числі й він , Хосе , власною персоною – навіть в парусинових шортах почуваються на кшталт засунутого у мікрохвильову піч бутерброду ) , золотий годинник  ролекс ( ну куди ж без нього ? тож як міні-перепустка в світ багатіїв) обов’язкової статусної останньої моделі , котра ледь не щойно зістрибнула з такого ж елітного золотого конвеєра і відразу ж плигоць на руку чергового вгодованого товстосума ( от , наприклад , щоб не бути голослівним , то він , Хосе , такий же годинник буквально вчора бачив у свіжесенькому ,пропахченому ще не до кінця висохлою фарбою , рекламному каталозі одного вельми популярного серед столичної еліти магазину іноземних брендів – такі штуки – ну , тобто каталоги і тому подібну хрінь – його босу ( великому , до речі , любителю зайвого понту та награної важливості власної білопикої персони ) завжди присилали цілими пачками і ледь не щодня ( редакція всих кур’єрів знала вже не тільки в обличчя й поіменно , а з декотрими з них навіть вельми непогано та продуктивно товаришувала всією їхньою різношерстною командою ) а раптом його високість великий , грізний та поважний білий дон щось надумає купити з перерахованого на тих різнобарвних ламінованих папірцях , все ж таки як не крути , а він еліта , хоч і підприємницька – тобто за походженням ну так собі , поцик мілкопробний  , однак за розміром капіталозбереження на банківському рахунку – ледь не блакитнокровний патрицій ) , палиця з екзотичного ебенового дерева явно ручної роботи і по спеціальному замовленню за смаком її теперішнього власника – он який чудернацький малюнок на набалдашнику вирізьблено – чи то дракон з китайських казочок 

чи то змієголов якийсь шипастий відтіля ж – з першого погляду так відразу і не розбереш ( а витріщатися мов малолітка , що вперше побачив справжню , а не мальовану власноруч стодоларову купюру – то не було в правилах Хосе. Він і сам такого не любив – бо ну що за нахєр так робити , а коли опонент з багатіїв то тим паче не вартує зайвий раз нариватися на скандал – цілішим будеш ) .

Хм , а палиця таки дійсно файна – якщо непомітно поглянути фірмовим журналістським поглядом з-під лоба , то можна помітити , що на ній ще й інкрустація вельми специфічна – плюсуємо до купи все помічене раніш і маємо на виході прогнозований результат – той вензлеподібний малюночок точно не кришталиками Сваровскі виконаний , тут чистими діамантами пахне. Чи вельми разюче тхне зайвими грошенятами. Хоча в цьому Хосе не був певен з гарантією ( ну власне у кожного своє відношення до показної розкоші та багатства ) – а що стосується його особисто , то стовідсотково він міг стверджувати лише одне – як пахнуть справжні діаманти Хосе не знав. Лишень припускав – та й то на декілька грьобаних десятків процентів , що таке коштовне каміння неодмінно має вирізнятися з-поміж інших блискіток та дешевих камінців. І неодмінно чимось особливим.

Ммм , до речі про запах , чи то пак шлейф ідеальності , притаманний всим без виключення представникам еліти ( Хосе таки не втримався від дитячої витівки і добряче зашморгнув своїм неаристократичним носом того розкішного аромату ).  Нотки мускусу ( ну а куди ж без цього повсюди невблаганно пханого афродизіаку – от навіть у нього , бідного кольорового одеколон з присмаком еростимулятору – мо поталанить і якась чікіта клюне на це? ) … Трішки сандалу ( чи кедру. Чи котрогось іншого з дерев. Чогось такого гіркого й свіжого водночас , що й не розбереш відразу – подобається таке чи ні ) … А залишковий тон ( якщо ще раз добряче шмиргонути повітря ) – неочікувано , хоча й вельми непогано - цитруси : грейпфрут , апельсин або може й отой чудернацький , що схожий на лимон – сам Всевишній мабуть до пуття не розбереться в тих косметичних штучках , а тим паче в напівтонах та сумішах . Наквецяло парфумерське панство нічогеньку таку бадяжку – от най воно саме і розкладає по поличках всі свої секретні інгредієнти. Куди вже йому , штатному журналістові з мінімальним окладом , братися наскоком за таку справу – зиску з цього все одно не буде , лишень один головний біль.

Одначе як не крути та не шморгай носякою побільше ( ну це так , можна сказати аби надихатися про запас ) парфум в елітного дідуганчика дорогий ( ото сміху було б , якби цей поважний сеньйор до пари ролексу та коштовній палиці облив свою персону дешевим пійлом ) – нє-нє , точняк дорогий та ще саме з тих , що таки дійсно є парфумом , а не розведеною до стану прозорої сльози бовтанкою на спирту , як оце в нього – з усіх можливих плюсів єдиний плюс , що коштує мало , а так - запах різкий ( навіть самого Хосе часом бува добряче нудить ) , тримається лічені години ( якщо не сказати чогось конкретнішого – шлейфить взагалі відстійно ) , ще й на додачу до всього цього «щастя»  плями на одязі лишає . Одним словом – капець. Ще й повниий.

А в дідка…О , тут є де розгулятися плебейській заздрості… Та й не тільки розгулятися - добряче так затанцювати танго з ображеними до крику та слізного плачу амбіціями решти представників класу хомо сапієнс кольоровос.

Модний та дорогий прикид… На таке , мабуть , добряче ведуться всі ті силіконові ляльки з порножурналів і пофіг , що дідок вже ледь на цьому світі тримається – так навіть краще для самих же смокталок. Перспективніше…