Розділ перший . Кафе .

Зустріч вже двадцять хвилин як мала відбутися.

Ні , Хосе , не те щоб дуже нервував з цього приводу - навпаки , навіть радів - ну десь там , глибоко в собі - все ж таки як не крути та сидіння в кафе було в сотні разів кращим аніж надокучливе та в'їдливе співтовариство закінчених мудаків у їхній наскрізь пропахченій кальвадосом редакції. О ні , граціас , але ще один день там і Хосе б точно з'їхав з глузду , ставши стовідсотковим локо на потіху решті колег - журналюг , котрих і так було , як то кажуть хлібом не годуй , дай лиш привід для нових гострот та дотепів. От же ж зборище імбецилів !

Та ні , все ж як не крути , а чергова поїздка за сенсацією таки вельми вдало звалилася йому прямісінько на голову - от що значить не забувати в своїх молитвах згадувати Діву Марію і хоч трішки , але все ж мати за наглість просити в неї щастя для бідного , проте такого файного хлопака , як він власною персоною.

Нині ж Хосе було майже спокійно і попри всі явні мінуси цієї поїздки за інтерв'ю ( старий обшарпаний автобус міжміського сполучення , що пхався сюди шість годин поспіль - задоволення так собі , дупу відсидіти , як два пальці об асфальт ) він все ж насолоджувався тихим відпочинком. На таке не шкода було й тих засмальцьованих десяти доларів , що довелося витягнути з заначки на чорний день ( а точніше - спорожнити її майже наполовину ) - не сидіти ж в кафе просто так як довбень з порожньою чашкою - довелося зробити замовлення.

                                                            ***

Ні , тут було все просто буено  - і цілком затишна , хоча і скромна атмосфера всередині закладу , і мелодії популярних у шестидесяті роки легких та незатійливих пісеньок , особливо актуальних на хвилі нинішньої маніакальної моди на ретро , і привітна офіціанточка - судячи з вигляду місцева чікіта - що не тільки вельми вправно розносила обіди та каву численним відвідувачам ( от цікаво , а відкіля їх оце стільки взялося - з якогось місцевого заводу чи що ? Чи десь кляті федерали знову нелегалів накрили ? Хоча... Йому яке до того діло ? Сієста , трясця її маму , от і все тобі пояснення ) , а й з не меншою моторністю дарувала наліво та направо свою сліпучу посмішку а-ля чистий Голівуд. Хосе від тої посмішки навіть кава здалася солодкою як різдвяні бомбони , хоча він і замовляв собі напій без цукру - задоволення і так не з самих першочергово важливих витрат для його худого скелетною вгодованістю гаманця , аби зараз оце ще надоумилося з себе Рокфеллера зображати - заощаджувати доводилося не те щоб кожен долар , кожен гнутий цент. А Хосе ще по кредиту не всі відсотки виплатив...То ж маємо те що маємо і як казав колись його ліпший друг - живемо сьогоднішнім і не думаємо про завтра. Адйос , мучачо !

                                                          ***

" Перфектаменте ! " - сказва би він сам собі про ситуацію вцілому ( про кафе , звісно ж , бо в усьому іншому то була повна карамба ) , а особливо в ті ідеальні миттєвості , коли його погляд раз-по-раз та й зупинявся на пружних сідницях офіціанточки , провокативно обтиснутими джинсовими міні-шортиками  - ну тут взагалі абсолютний ноу комент - якби не одне "якби" і в бочечці солодкого меду наче по спецзамовленню таки не віднайшлося добряче дьогтю. Каналья ! Цим дьогтем було ніщо інше , як тричі грьобане інтерв'ю , заради котрого він власне і припхався у це кампо ла бандольєро.

І клієнта на це інтерв'ю все ще досі не було...

Нє , ну судячи з тієї інформації , що він встиг нарити перед поїздкою , то все цілком зрозуміло - вік за сто років це вам не жарти - тут і самого від такого співрозмовника у перспективі починає тягнути на поважність , врівноваженість та неквапливість , ба що до тої сотні попереду флагманським прапорцем майоріють років так із сімдесят. Дурість , звісно , але чим в цьому житті не доводиться тішитись - раптом і він колись буде ось таким от древнім абуеліто - обов'язково матиме собі палицю ( можливо навіть більше для бахвальства , аніж справді за необхідністю ) та вставну щелепу з повним бойовим комплектом на тридцять дві одиниці і теж добряче дратуватиме молодих. Ще й на додачу повчатиме їх правильному життю , в тему й не зовсім приправляючи свою пафосну промову почутими за свою буремну молодість зарозумілими словами білих багатіїв. Коротше кажучи , дідуган з нього ще той перець буде ! Гарячий , соковитий та в'їдливий до шлункових кольок...

Проте сьогодні ситуація складувалася абсолютно полярною - і це він - кореспондент популярного аналогу іноземного журналу людських сторіс сидів у кафе та чекав на свого співрозмовника , а не навпаки. І це трохи , але таки додавало відчутного дисонансу в картину ідеального інтерв'ю. Особливо , коли сподівався спекатися цього завдання за лічені години і просто відпочити за келихом домашнього пива.

                                                 ***

Кава в горнятку вже давно закінчилася ,  а від ароматів смаженої зі шкварками пататос шлунок натужно буркотів голодним плачем. Їсти хотілося - та за що? -  в кишені сиротливо дзенькав один зігнутий мідяник та шаруділи йому до пари м’яті вісім доларів здачі – якраз вистачить на доісторичний автобус часів конкістадорів аби доїхати назад ( о , бідна дупа ! ) та ще потім якось з горем пополам протягнути цілий тиждень до зарплатні – буенос діас , андар хамбрієнто – чи то пак – тримайся шлунку , бо доведеться на тобі добряче затягнути пасок і знову переходити на воду з прісними кукурудзяними пляцками вприкуску. Обіцяних же грошей чи то пак гонорару Хосе за сьогодні ще не заробив – їхній хазяїн не дарма тримав не лишень видавництво , а й безліч дрібних магазинчиків і автомайстерень – такий бос не звик платити зелені банкноти за пусті слова. А тим паче за обіцянки. Ні , лишень за вже зроблену роботу. За якісно зроблену роботу. І крапка. Хоча , був би Хосе не Хосе , а грінго як Альберт з аналітичного відділу – проблем би не було. Таким хазяїн хоч  іноді , але все ж  давав у борг. ( ще б пак – свої ж , білі )