Розділ 8

«Родіоне, я вагітна».

«Роде, в нас буде дитина».

Весь день думки заповнені цією однією фразою. Повторюю її в різних варіаціях, шукаю найкращу комбінацію слів та інтонацій, хоча альтернатив не так уже й багато.

Як він відреагує? Питання життя і смерті.

Відтоді, як дізналася, що мій Родіон і Надін Максим – один і той самий чоловік, усередині щось зламалося. Якусь шестірню, що відповідає за безмежну довіру, заклинило.

У нього не було шансу назватися мені вигаданим іменем, адже ми познайомилися не для зустрічей і стосунків. А якби я не знала, хто він, то мене він теж обдурив би?

Я так і не наважилася поставити це запитання йому напряму. Навіть якщо він скаже неправду, я не зможу це перевірити. Та і який сенс гадати про те, чого вже не сталося?

Ми знову вечеряємо в нашому ресторані, ховаючись від сторонніх поглядів за фікусом. Сьогодні в мене немає настрою для понтів, мене цілком влаштувало б замовити їжу в холостяцьку квартиру Родіона. Але він терпіти не може возитися потім із прибиранням і сердиться, коли я витрачаю на це час, який ми могли б провести в ліжку.

Нелегко зважитися і вимовити доленосну фразу. Вичікую слушного моменту. Не думаю, що варто тягнути й чекати усамітнення у квартирі. Там у нас зазвичай усе розвивається за заздалегідь відомим сценарієм, і навряд чи Родіон зрадіє, якщо я внесу корективи…

Коли приносять десерт, я розумію, що далі відкладати не можна.

– Родику, в мене буде дитина, я – вагітна, – ледь знаходжу в собі сили, щоб вимовити ці слова.

Ніби сама собі виношу вирок. Дуже боюся, що він не зрадіє, адже між нами поки що мало визначеності, тим паче після сцени з Надією. Я дуже не хочу його прив’язувати до себе дитиною, сумніваюся в міцності шлюбів по зальоту, але й «у подолі принести» батькам – не варіант. А одна я не впораюся – у цьому сумнівів немає. Мені критично потрібен Род і його підтримка!

Родіон морщиться. Щелепи напружуються, губи стягуються в нитку.

– Чорт! – коротко лається і замовкає, накриваючи очі долонями.

Він не радий…

Я мовчу. Усі слова сказано, м’яч – на його боці. Він – дорослий самостійний чоловік. Не те що я – без освіти, майже без доходів, нуль без палички, вчорашнє дівчисько. Та й не повинна жінка ростити дитину сама! У будь-якого малюка має бути батько. Рішення – за ним.

– Руслано, це неможливо! – Род нарешті прибирає руки від обличчя і гаряче говорить.

Хочу заперечити, що не обманюю: я була в лікаря, у мене є довідка. Але швидко розумію, що він має на увазі інше.

– Ти не можеш залишити цю дитину, це виключено, – карбує кожне слово як машина. – Мені дуже шкода.

Уже зрозуміло, що рішення – остаточне, оскарження не буде. Тільки як мені бути? Це – глухий кут! І я продовжую канючити.

– Але…

– Русю, ніяких «але». Я одружений. Одружений!

Я готова почути що завгодно, але тільки не це слово. Як таке може бути? Як він міг зустрічатися зі мною стільки часу, і жодного разу навіть натяком не дати зрозуміти, що невільний. Навіщо тоді були наші стосунки?

– Одружений? – розгублено перепитую, хоча чудово розчула кожне сказане слово.

– І змінювати в осяжному майбутньому я нічого не планую, – продовжує все тим самим механічним голосом. – Тож – жодних дітей. Категорично! Це навіть не обговорюється! – підвищує голос, але відразу схоплюється, озирається, чи не почув нас хтось.

– А як же… я? – розводжу руками, не розуміючи, що говорити й робити далі. Це не може бути реальністю!

– Ти – коханка, Русю, – Родіон пом’якшується, але лякає цим тоном ще сильніше. – Красива, молоденька, спокуслива, гаряча. Офігенна! Але лише коханка. А дітей чоловікам народжують дружини. Дружини! Коханки чоловікам дарують тільки задоволення, – він криво посміхається.

Тільки зараз до мене остаточно доходить, що всі ці майже чотири місяці він просто розважався зі мною. І точно так, як використав і викинув Надю, коли переситився нею, тепер викидає мене. Але ж сестра мене попереджала! Як у воду дивилася… Чи накаркала?

Я дуже хочу бути сильною і гордою. І навіть підборіддя задираю вгору, щоб себе запевнити, що я саме така. От тільки сльозам начхати на мої бажання і плани, вони нахабно течуть і течуть, не соромлячись і не відчуваючи докорів сумління.

– І що ж мені тепер робити? – ставлю дурне запитання, некрасиво схлипуючи.

Дурне – бо знаю, що почую у відповідь.

І Родіон мене не дивує.

– Я домовлюся в хорошій клініці, усе оплачу. Там – досвідчені лікарі вищої кваліфікації. Тобі зроблять усе акуратно, без болю і наслідків, – говорить так упевнено, що готова посперечатися: те ж саме він вимовляв уже багато разів. І лікарі в нього там знайомі – чекають на чергову дурепу з його конвеєра коханок.

Однак хоч би які прекрасні фахівці працювали в тій клініці, переривання вагітності – це завжди лотерея. Комусь на пізньому терміні зроблять – і без наслідків. А комусь – на ранньому, акуратно, але тіло може збунтуватися і відреагувати агресивно – запаленням або навіть безпліддям у майбутньому. Ціна помилки може виявитися непомірно високою… Я не готова її платити!