Розділ 1

Сім років тому

Руслана

Завтра – останній іспит. Головний медичний університет країни задирає планку вимог до студентів до недосяжних висот. І я, звісно, розумію, що перед смертю не надихаєшся, але, попри пізню годину, залишаються ще дві теми, у яких я почуваюся невпевнено. Потрібно зосередитися і довчити їх, однак сестра строчить повідомлення одне за одним. Й ігнорувати її не виходить.

Нещодавно Надя познайомилася з хлопцем і закохалася. Літає, ніби на крилах, фонтанує емоціями. Щоразу після чергового побачення ділиться зі мною захватом і хвалиться, як гарно Максим за нею доглядає. Мене їхні стосунки, з одного боку, захоплюють, а з іншого, трохи лякають, оскільки розвиваються надто стрімко.

Батьки мене й сестер виховували в строгості. Дівоча честь і чистота в нашій родині зведені в культ. Так було споконвіку, і досі в селі, звідки батьки родом, після першої шлюбної ночі молоді вивішують простирадло з доказом непорочності нареченої. І не дай Боже, щоб хтось засумнівався в правдивості плям крові. Це ганьба для сім’ї на довгі роки.

Я виросла в місті, і такі традиції здаються мені пережитком минулого, але переконати фанатиків неможливо. Вони впевнені, що їхній світогляд – єдино правильний. А мама, з одного боку, погоджується, що простирадла – перебір і атавізм, але все одно вважає дошлюбний секс чи не найстрашнішим смертним гріхом.

– Якщо молодий чоловік кохає, то почекає. Нічого з ним не трапиться! Чудове тренування витримки й сили волі, які необхідні кожному справжньому чоловікові, – вона постійно повторює, коли Надя сперечається, стверджуючи, що мамині погляди на життя застаріли. – А то на нинішню молодь дивитися страшно. Розпущені, усе їм хоч із нігтя виколупни та дай. Одні сережки у вухах і навіть носі чого варті? А татуювання? У голові – суцільні гулянки. Ось у наш час молоді люди вечорами в бібліотеку ходили, у театр. Книжки паперові читали, а потім обговорювали з друзями!

Мамин улюблений коник – це бібліотеки, які зараз незаслужено забуті. Мабуть, вона чомусь вирішила, що хлопець, який відвідує бібліотеку, безумовно порядніший і надійніший за нехлюя із сережкою у вусі.

Сестра намагається довести, що з таким підходом можна просидіти в старих дівах до пенсії, чекаючи чоловіка із залізною витримкою, готового відмовитися від сексу до весілля. Батьків її монологи злять, тато постійно лається, наводить дивні приклади людей, яких я ледь знаю. У його уявленні, розпусні дівки, які багато дозволяють хлопцям до весілля, залишаються потім з розбитим коритом або, ще гірше, стають нікому не потрібними матерями-одиначками, викидаючи себе за борт життя без надії створити нормальну сім’ю і бути щасливими.

Не дивно, що будь-які розмови серед подруг і однокурсниць про інтимну близькість до шлюбу мене шокують. А загальне схвалення життя разом без реєстрації й зовсім здається мені чимось безумовно порочним. Я сповнилася жахом, коли подруга Жанна втратила цноту з хлопцем, з яким зустрічалася лише кілька тижнів, і ні про які серйозні стосунки ще не було й мови.

Я подумки картала й жаліла її. Адже якщо вони тепер розлучаться, то ніхто інший уже не візьме її за дружину, бо вона «зіпсована». Я хотіла їй добра й була просто в розпачі. Вона ж анітрохи не поділяла моїх побоювань, чим чимало дивувала.

Й ось тепер замість того, щоб готуватися до іспиту, я сиджу, втупившись у телефон, і втисячне перечитую повідомлення від сестри:

«У нас із Максом сьогодні все було! Я щаслива!»

«Що означає все?» – спочатку сподіваюся, що я неправильно Надю зрозуміла.

«Боже, Русько, не будь такою темною. Секс у нас був!»

Господи, який жах…

Я не розумію, як реагувати на цю інформацію. У душі зароджується паніка. Навіть уявити боюся, що буде, якщо про це дізнаються батьки. А Надійка так необачно відкрито мені про це пише. Я її, звісно, ніколи не видам і прикрию, якщо знадобиться. Але раптом хтось прочитає? Це ж буде кінець світу…

«Надійко, ти впевнена, що ви не поквапилися?» – намагаюся акуратно висловити сестрі своє несхвалення.

«Жартуєш? Мені – двадцять один! Не вісімнадцять і навіть не дев’ятнадцять. Зберігати цноту до пенсії я не підписувалася, – відбиває сестра. – Максиму – двадцять шість, скоро – двадцять сім. Йому що, у ченці записатися тільки тому, що зустрічається з незайманою дівчиною, якій батьки забороняють мати здорові стосунки з коханим чоловіком? Чи задовольняти природні потреби з жінкою вільних звичаїв?»

То ж сестра має рацію. Але однаково на душі за неї дуже неспокійно. Не поділяю я її оптимізму й захоплення.

Що якщо вони з Максимом із часом розлучаться? Як вона пояснить майбутньому чоловікові, що не змогла зберегти невинність для нього? Як це вплине на їхні сімейні стосунки?

У голову після цієї новини нічого не лізе, проте на ранок я непогано відповідаю і складаю іспит на «четвірку». Головне – із заробленими балами наступного семестру я отримуватиму стипендію. Ура!

На літо гуртожиток порожніє: усі за рік втомилися від Києва й рвуться додому. Я теж не виняток. За кілька годин після екзамену поїзд відвозить мене зі столичної метушні в не менш галасливу в сезон Одесу. До мого улюбленого моря…

Плавання – моя найбільша пристрасть. Жодні буйки й обмежувальні знаки не можуть перешкодити далеким запливам. Напевно, у минулому житті я була рибою. Тому що, занурюючись у море, я відчуваю справжнісіньке щастя. Не знаю, чи можна порівнювати це приголомшливе почуття єднання з водяною стихією та оргазм. Але, безумовно, плавання – найкраще, що є в моєму житті.