Порятунок групи Гуськова

Група Олександра Гуськова загубилася в Карпатах. Весна — однак вечори тут досі холодні. До цокоту кісток.

Морок впав на ліс, щільно затягнув до себе. Розпочався сильний неочікуваний дощ всупереч усім прогнозам. Він змив орієнтири. Заганяв людей глибше до хащі.

Ґрунт посипався на схилах. Довелося змінювати маршрут. Сам Гуськов до останнього був певен, що не приспустився помилки. Що дорога в цілому вірна. Переночують — а завтра вийдуть до села...

Четверо хлопців та двоє дівчат намагалися зігрітись. Досвіду мало — хотілося пригоди.

Більше страху — менше сил. Сильніше ллється вода з неба.

Розпалювали вогнище, як могли ховали його та себе від негоди. Ніч видалась важкою та мокрою. Усі, крім Гуськова, панікували.

Але навіть його пройняло згодом. 

На групу напав блуд. Сіре небо наступного ранку перетворювало весну у щось темне й неминуче.

Після обіду, коли дівчата вже геть «розклеїлися», до нового вогнища вийшов чоловік. Бородатий, весь у білому. Чи місцевий, чи ні — незрозуміло. Однак пообіцяв, що виведе. Посидить зараз ще трохи. Вип'є чаю.

Він був наче зі старих ікон.

Розмови про життя йшли легко, відчуття голоду завмерло. Чоловік казав про добре й погане, про те, що тішить, та що викликає сум. Сам Гуськов якось не одразу й збагнув, що чай у його чашці — не закінчується. А чоловік все говорить, говорить...

Ноги його босі, а одежа — зовсім не намокає.

Бородатий чоловік пообіцяв, що спасе їх. Виведе до світла з цих лісів. А розмовляє зараз, бо хоче пізнати краще.

Вже й холод так не тисне. І дівчата усміхаються. Вогонь горить.

Олександр усміхнувся нарешті, коли вони підняли свої вже напівпорожні рюкзаки та пішли слідом за рятівником.

Групу з шести молодих людей знайшли через кілька діб. Вони всі так і лежали купкою, обійнявшись біля болотяних залишків старого вогнища.

Раптова негода сильно заважала пошукам.

Ну заблукали студенти... Прикрість, але не рідкість. Рятівники не замислювалися над тим, чому та як померли колись веселі активісти студентської спільноти. 

На юних обличчях — жодного страху, страждання, чи болю. Наче вони справді знайшли порятунок.