Служба

Прожив у новому домі вже п'ять тижнів. Міняю квартири, тому що не можу довіряти людям. Не всі нехай, однак частина — точно не займається своїм життям. Їх моє цікавить.

Професія винна. Ризик. Я склад із товаром удома тримаю. Тимчасово. Так вийшло.

Окремі сусіди завжди навшпиньки рухаються. Хіба це співпадіння?

Це почалося все коли помер один дурак. Я тут дійсно не винен, мужик передознувся. Мені приснився був. Лежить на брудній підлозі під'їзду. Плаский, до його синього живота приклеюються чужі бички та інший бруд. З рота й з очей його кров тече. Частина лиця просто відпала. Все в слизу.

— Про те зло, що ти твориш, я передав дані до спеціальних служб.

Ось це він сказав тоді. Абсолютно жодного сенсу. Тільки щелепа остаточно розвалюється на останньому слові.

Кошмари — це нормально, коли живеш на стресі.

Так почали приходити спостерігачі. Маскуються хто на мамочку з візком, хто на діда-пенсіонера. Під дверима стануть, буває. Не рухаються, а я пітнію біля вічка, чекаю, що далі буде. Постоїть пенсіонер-молода мама-мужик у формі мента... І піде далі. 

Бачу, коли виходжу, все підмічаю, все видивляюсь.

Від звичайних людей майже не відрізняються. Тільки смердить від них спиртом, етилом якимось. Поруч пройдеш — виїдає очі й горло дере.

Труби в мене скриплять ще, бо ці тварюки або намагаються пролізти, або відеокамери свої пропхати.

Перед тим, як переїзджати на нову квартиру, я все ж звернувся до психіатра. Наважився. Антидепресанти виписав той, і все. І розпитував про професійну діяльність, прискіпливо так. Ага?
На поличці прямо у нього пляшка мала стояла з віскарьом. Правда, побачив я це вже наприкинці недовгого сеансу.

Спиртне.

А вчора вночі подзвонили у домофон, уявляєте? Сказали, що прийдуть завтра. Або ж я сам все завершу, ще маю час. Щоб не множити протоколи та не лякати звичайних людей.

Я не вживаю, ось у чому річ. Зовсім.

І не боюся нікого. Ось так.

Взагалі, тут сусідів мало. Я помітив, що чоловік навпроти завжди виходить з квартири одночасно зі мною. Ми ніколи не розмовляли, лише кивали одне одному. Я зробив висновок, що це і є новий мій спостерігач.

Коли ж я дивився у вічко, то порожнім був коридор.

Збіг? Однаковий ритм життя?

Якщо дати знати спостерігачу, що ти його пізнав, то вони пришлють іншого. Тому...

Одного дня я повернувся раніше, встиг відвідати всі сховки та залишив пакунки для кур'єрів. А двері до квартири сусіда — прочинені. Це що? Пастка? Збій? Все ж мене штовхнула вперед цікавість. 

Усередині квартири там виявилися голі стіни. Будівельний пил, жодної справної розетки, тільки дроти стирчать. 

І календар на стіні прибитий грубим цвяхом. 

Обведене сьогоднішнє число.

Щось голосно задзвеніло за вікном, зашкрябало об асфальт. Я підійшов до вікна пустої кімнати та виглянув униз. 

Чуже авто не паркувалося. Воно просто знесло лавочку біля під'їзду та невелике деревце. Фари увімкнені, хоч надворі літній день.

«Бобік» виглядав так, наче його витягнули пласкогубцями з чиєїсь хворої пам'яті. Він не належав жодній службі; пофарбований у темно-жовтий, а з під нього валить чорний дим.

Люди розтікаються хто куди, і я розумію, що міняти житло більше не доведеться.