Нас працювало шестеро в нічному офісі. Це — моя третя робота. Тут же в офісі я прибираю щовечора.
Тіло вже здавало.
Під тихе гудіння моноблоків я задрімала ближче до першої ночі. Сіпнулася від того, що почула шепіт у навушниках. На екран підіймаю очі, а нових клієнтів на лінії немає.
Шепоче, гуде.
Чужі чіпкі руки мене взяли за кисті, за лоба. Здалося раптом, що мене опускають до крижаної води. Усміхаються зверху.
Я зняла навушники, проте шепіт не припинився — він лунав прямо зсередини моєї голови. Задерев'янів язик, перед правим оком вибухнула кольорова клякса й шкірка сповзла тією щокою як віск.
Стався інсульт.
Отець, що хрестив мене в дитинстві, все не виймає з води. Я зрозуміла, що задихаюся, а все моє життя вміщається у тісному колі колег, що вже оточили моє завмерле тіло та роздумують над тим, чи дадуть їм вихідний завтра, чи доведеться їм сьогодні скніти в цьому офісі до самого ранку.