Стиснення. Шостий випуск

Потилиці

 

Колись була теорія, що на світі є лише одна людина, яка проживає нескінченність життів. Кожного разу — у новому м'ясі.

Колись я б посміявся. 

Сину виповнилося три, коли він вирішив вийти з гри. 2026-й рік не щадив нікого: дитяче тіло взялося фіолетовими набряками, наче зіпсований піксель.

— Я... не хочу... Тату... — прохрипів малий.

Він напружився, затамувавши подих, поки синя жилка на шиї не набрякла до межі. Вона лопнула, розійшовшись по шву.

Замість крові — чорна тиша, за якою живуть цифри, линуть потоки інформації.

Лікарі кинулися до мене. Їхні хребти з тріскотом викрутилися навпаки. Тепер вони дивилися на мене потилицями. Безликі. Імітують розпач, розмахуючи руками.

Друга дружина. Третя дитина. Всі вони — лише збійні файли. 

Світу не стало ще у 2012-му, а я застряг у цьому порожньому циклі, де лишень трохи декорації змінюються.

Навіть у штучному волоссі лікаря я бачу відблиск далеких моніторів, де хтось спостерігає за розчленованим на цифри людством.

Чужим — дивитися далі. А я заплющу очі, чекаючи, поки ця порожнеча згенерує мені нову клітку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше