Опери проводили обшук вже пів години. Ноут мій забрали, телефон. Вже й поняті пішли, і я одягнувся — вони дозволили.
Скоро восьма ранку. День — пішов. А ці все стоять, оглядають мою скромну хрущовку. Не поспішають мене виводити разом з технікою. Метушуся, нервую. Сказали поки закрити рота. Курять на кухні. Чомусь сфотографували великого павука в мене під раковиною. Тягнуть час. А я знаю його. Підгодовую давно.
І що ще їм треба? У мене ж нічого більше вдома, нічого крім техніки.
Гніздо павуків на балконі знайшли, двері туди відразу ж скотчем заклеїли своїм. Чим далі — тим менше уваги на мені. Викликали когось по рації, один з мужиків у сорочці все до вічка почав бігати й дивитись. Лаявся.
Я став у спальні й дивлюся на оперів. Чекаю, що буде далі. А другий коп світить під ліжко, відмічає, що там купа бруду. Ніби я сам не знаю.
Противно заскрипіло щось під краном на кухні, загуділа вентиляція.
Опер більше не обстукує стіну біля мого ліжка та дістає ствол. Погляд на мене переводить. Мовчить. Вимовляє тихо через хвилини дві:
— Ти казав, що сам тут живеш. Не сам.