Доберман

Ще коли студентом Ігор працював у кол-центрі, почав боятися собак. Компанія мала дивну назву: «Доберман».

Робота велася тільки з холодною базою. Нерідко клієнти не брали слухавку взагалі. Оператор завжди був зобов’язаний робити три спроби дзвінка. Якщо ніхто не відповідав, можна було обрати відмітку «Дати повний спокій».

Кумедно підписана сіра кнопка. Надто фамільярно як для CRM серйозної контори. Ігор думав, що це йдеться про номер телефону. Заблокувати, мовляв, неактивного клієнта, деактивувати та й усе.

Якось один колега жартома сказав, що цю відмітку можна обирати й для неприємних клієнтів, які нагрубили.

Ігор зробів так кілька разів.

Якось, коли знову продзвонював вчорашню базу, жінка одна дзвінок прийняла замість свого чоловіка, на якого номер був зареєстрований. Плачучи сказала, що чоловіка більше немає. Тремтить голос її, зовсім не в порядку розум. Інакше як пояснити, що вона все на якихось собак звалює? Пси, мовляв, пошматували, загризли коханого... А ви все дзвоните й дзвоните...

Ігор так і не зміг собі це розтлумачити тоді.
З офісу звільнився.

Сьогодні, через багато років, компанії «Доберман» більше не існує. Тепер там інша вивіска. Буро-малинова, сяюча. Із схематичним зображенням людських клітин.

Центр діагностики онко-захворювань.

Ігор вже давно звик до постійних заголовків про цю страшну хворобу в його місті. Іноді він навіть думає, що рак — це просто інша форма кнопки «Дати повний спокій». Тільки тепер на неї тисне хтось інший.