Стиснення. Розтин
Здається
Можливо, мені здається, але у нас в містечку постійно падає дощ. Дороги в болоті тонуть. Де починається виїзд — там завжди блокпост, споряджені люди на трасі.
Вони вітаються. Кажуть, що це для нашої ж безпеки, щоб резервація могла жити далі. Паркан от звели...
Чим більше я дихаю цим озоновим повітрям, від якого навіть закриті вікна не рятують, тим більше я перестаю пам'ятати хто я, який я.
Коли мені геть сумно, я йду до сусідів. Вітаюся, перепитую цих людей, чи щасливі вони. Відповідають, що не знають.
Не знаю і я, бо перестав писати фразу «Я справді щасливий» давно вже. Здається.
А вчора от сталося... Передали по радіо, що з того боку, де випалена земля та кислотно-синє прогризає землю, хтось так само вітатися почав. Блокпост один сьогодні вже пустує. Втекли споряджені.
Можливо, мені здається, але у нас в містечку постійно падає дощ.
#65 в Містика/Жахи
#289 в Детектив/Трилер
#96 в Трилер
Відредаговано: 27.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
