Стиснення. Розтин
Випадковий пасажир
Довелося мені повертатися додому вже пізно. Ледь забігти встиг до автобуса перед тим як двері зачинилися.
Заплатив, сів біля якогось діда. Той і бубонить щось, бубонить... Я витягнув навушники, щоб послухати. Бо некрасиво воно виходить.
— ...Уночі слід бути обережним, дивитися, куди та як ти їдеш. Після десятої, кажуть, можна пересісти з будь-якого автобуса на такий самий. Це буде повна копія першого, і жодних відмінностей не знайдеш. Ті ж пасажири, тільки вони не говорять з тобою, ні. Не бачать. І номер той же в маршрутки, розумієш?
Міські легенди. Буває. Не найгірше, що я чув. Відповідаю йому:
— Стоп. А нащо пересідати взагалі кудись? Якщо я вже їхати буду в своєму? Не сходиться.
— А можна й не виходити зі свого буса, синку, не пересідати, відвернутися просто до вікна. Але який з автобусів справжній — ти не знаєш напевне, не знаєш. Тут як пощастить.
— Хм. Ну от зараз. У нас що? Вже пів на одинадцяту. І їдемо ми з вами спокійно, говоримо от. Не видно ж зловісних-двійників цієї маршрутки, правда? Правда ж?
— ...Не вистачає мені тебе, синку. Знову я з порожнім сидінням балакаю. Люди вже дивляться. Старий дурень...
Дід, що сидить поряд, не дивиться на мене. Тепер аж це помічаю. І водій не відповів мені на привітання коли я зайшов.
Стало моторошно.
#65 в Містика/Жахи
#289 в Детектив/Трилер
#96 в Трилер
Відредаговано: 27.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
