Третій кран

Вранці він намагався себе переконати, що це був сон.

Ілля ночував у неї вперше. Взагалі це був випадковий зв'язок, який він навряд чи матиме бажання перетворити в щось більше.

Близько четвертої ранку хлопець прокинувся від того, що напередодні випите пиво витискає собі шлях назовні. А ще — очі весь час поколював червоний колір її старомодного годинника. Навіть через заплющені повіки.

3:56. Ідеально рівні відрізки утворюють собою цифри. Хлопець підіймається. Іра голосно сопе. Не розбудить.

І що не так? Та наче все як у всіх. В міру товста, однак надто нав'язлива. Навіть суп зварила, коли він прийшов. Хоча до бухла це не дуже й підходить...

Підсвічуючи собі телефоном щоб не сліпити очі лампою, Ілля покрокував до ванної. Темно в квартирі, тихо. Трикімнатна, а Іра сама живе. І двері туди нарозтвір. Намагаючись не заглядати до порожніх кімнат, хлопець увійшов до ванної, зачинивши за собою.

Він дозволив рідині вийти над унітазом. І в процесі погляд його зачепився за третій кран, який вилізав прямо зі стіни над ванною. Кран стирчав вище, ніж ті, що повинні подавати холодну та теплу воду. Був тьмяним. Жовтим.

Синя позначка. Червона позначка. І фіолетова.

Щось зарухалося в грудях. Це був слизький інтерес, що намагався виглядати як страх. Ілля позіхнув та потягнувся до фіолетового крана. Гладкого. Наче нового. Піддався механізм легко, ні скрипу, ні шурхоту.

В животі на мить похололо; Ілля відчував таке щоразу, коли ліфт зупинявся в нього на поверсі. Тобто зовні нічого й не змінилося, а вестибулярний апарат вже бунтує. Щось схоже сталося й із квартирою. Змістилося ніби. Проте він поки не збагнув що.

Телефон світить слабко, повітря стало густим. Хлопець втягнув його ніздрями, ледь не закашлявся. Змив за собою.

Ні звуку більше в домі, труби заспокоїлися. Завтра він вранці запитається в Іри про це кран.

Годинник у кімнаті почав сяяти сильніше. Цифри склалися в дивне «66:66». А Іра тепер повернута Іллі. На тілі дівчини з'явилися набряки, тепер вона сама нагадує коло. Підборіддя дівчини сповзає до неприродно товстого живота. Рот вигнуто у щось схоже на еліпс. Чорний. Очі — два темні провали.

Те, що було колись Ірою просто дивилося. Не дихало, не рухалось.

В дитинстві, коли Іллі потрібно було пройти поряд з агресивною бездомною собакою, він просто затримував дихання. Робив вигляд, що не помічає, не бачить. Не чує. І так, мовляв, пронесе.

Інколи допомагало.

Втягнувши шию в плечі, хлопець повільно виходить з кімнати, назад до ванної. Кран — все ще на місці. Та тільки в кутку випадково побачив Ілля стару металеву миску. Він підсвітив собі — презерватив там. Їхній, використаний. Біле сім'я розчиняється у жовтуватій воді, що нагадує сечу. Поряд стоїть тампон...

Гидота. Досить. Ілля прокручує кран назад. Знову втрачає на мить рівновагу, ледь не блює на кахель.

Звичне прохолодне повітря торкається легень, і Ілля видихає.

Через хвилин двадцять він наважується крадькома вилізти в коридор. З кімнати долинає мирне сопіння дівчини.

Вранці він намагався себе переконати, що це був сон. Вона знову його годувала.

Буквально через місяць Ілля покликав Іру заміж та назавжди порвав стосунки з рідними.