Ранок Олесі розпочався з несподіванки.
Вона прокинулася від співу. Квітень ніжно погладжував фіранки, лоскотав сонцем стопи дівчини. І торкався піснею душі.
Колискова, яку колись співала мама, наповнювала старий родинний дім до скрипу в підлозі. До того, що простирадло стало гарячим.
Сусідня кімната бриніла красивим, дзвінким співом:
«Вітер в пічці не гуде,
Бо дитинка спать буде...»
Олеся б насолодилася моментом, якби не знала, що мама похована на задньому дворі вже п'ять років. А ще — коли жила, то завжди співала фальшиво.