Михайло наковтався таблеток, щоб покінчити з усім.
Натомість — прокинувся в лікарні. Довго був у комі, борючись із жахливими видіннями. Виявилося, що вмирати — вкрай болісно та дискомфортно. Що за межами мирських страждань існує щось значно страшніше.
Стерильна лампа вдовбувала світло в череп. В тім, він відчував полегшення.
— З поверненням. Ви вижили — трохи розчаровано мовила медсестра.
— А ще — ви повністю здоровий, Михайле — додав лікар, що з'явився нізвідки.
— Чудово ж...
Думки заново вчились закручуватися в літери, а ті — у звуки.
Михайло спробував поворухнутися, однак зрозумів, що його тіло міцно зафіксоване. Зле передчуття ще не перетворилося в розуміння, однак уже кололо.
— Абсолютно здорові. Розумієте? Куди подівся ваш гепатит і катаракта? Чому підшлункова знову працює правильно? Здавалося б, ви прийняли кілька десятків випадкових таблеток. Мало того, що повернулися до нашого світу, та ще й повністю зцілені! Чисте чудо...
В товстій долоні лікаря з'явився шприц.
— Вибачте, але ми... Ми не можемо цього дозволити.
Прозора рідина у шприці блищала, ніби у ній було місце для всього світу. Рука лікаря рухнула повільно, як після довгої думки.
Світло лампи зламалося на голці.
Михайло хотів кричати, пручатися. Тіло виявилося надто ослабленим для цього. А ще з'явилося розуміння: вони не рятують, а вирівнюють.
Шприц увійшов у вену. Повертатися у пітьму безсвідомості зовсім не хотілося, однак вибору у Михайла не було.