Пісок і глечик

Нахід увійшов до охайного двору, коли сонце вже піднялося та розпікало піски пустелі. У невеликому возі позаду себе він тягнув труп, обмотаний брудним лахміттям. Змучений мандрівник залишив свою ношу біля хвіртки. Підійшов до дверей. З віконця пролунав голос:

— Закі, ти це прийшов?

— Так, мамо, це я. Син твій.

Літня жінка відчинила двері, стала на порозі. Її очі були повністю білими, а тіло немічним та слабким. Нахід увійшов до будинку. Одразу взяв зі столу глечик, наповнений водою. Спорожнив його.

— Закі, синку, чому ти не обіймаєш мене?

Чоловік глянув на свою брудну від метушні з чужим тілом одежу. 

— Тому що пил доріг на мені, брудний я, мамо.

Кволими кроками жінка наближалася. Незважаючи на сліпоту, вона добре оминала перешкоди у власному домі.

— Тебе не було довго, синочку. На кого залишив мене? Я слабка духом і тілом. Не бачу й не чую. Вирішив мене покинути, Закі?

Нахід мовчки оглядав хатину. Сухий погляд зупинився на лопаті в кутку. Позбавити життя цю жінку відразу йому не вистачило духу, та й обіцянка була іншою.

— Я не покину тебе, мамо. Я знову з тобою.

Піт стікав бородою та зачовганим сукном. 

Тіло Закі лежало поруч, Нахід вже закінчив копати яму за будинком. Неподалік шумів струмок. Чоловік кинув в пісок лопату та підняв мерця.

Закі скотився до ями. Кров давно запеклася.

Втомлений Нахід витер лоба рукою. Кинув погляд на нечистого Закі, кинув до ями й кинджал, котрим відняв життя цього чоловіка. Золоті монети хай не зігрівали, але все ж були здобиччю.

Немічна жінка зрозуміла, що не може знайти речі на своїх місцях. З тривогою у голосі, вона покликала сина і запитала, чому він переклав срібні глечики, стару скриньку та її улюблену брошку. Нахід відповів, що так треба. І все. Що потрібно збиратися в дорогу.

Трапеза проходила також у тиші, жінка ніби починала тямити. Хоча Нахід незабаром зрозумів, що вона постійно все забуває.

— Мені подобається, як ти їси, сину, як ти набираєшся сил. Я рада, що ти у мене є. А коли ти прийшов?

Нахід провів матір Закі до ліжка, а сам підготувався до денного сну в ложі убитого чоловіка. Як тільки спека спаде, потрібно буде копати ще дві ями.

Нахіду довелося розбудити її від денної дрімоти та вивести у двір, щоб завершити розпочате. Друга яма далася легше, ніж перша. Позаду стояла старенька.

— Закі, ти це? Тебе не було так довго... А куди ми йдемо з хатніми речами?

Вона простягає кістляві руки, намагаючись намацати чи то сонце, чи лице коханого сина.

— Не йшов я від тебе, ма. Та й дорога наша закінчилася.

Удушення жінки теж не викликало труднощів, її тіло скотилося до ями.

Він засипав тіла, ліг на пісок та лежав нерухомо, допоки сонце не зайшло за обрій зовсім. А потім Нахід повільно побрів до струмка. Нахилився, опустив голову в воду й довго так стояв, щоб воно вимило все геть.

У третій ямі лежали всі пожитки Закі і його матері. Вся їх історія.

Такою була воля покійного.

— Нахіде, — говорив він — мати моя доживає вже свого віку і страждає сильно. Буття наше тяжке, ні вода, ні повітря більше не тримають. Моє тіло покриває хвороба, я покину світ швидше. Так зроби, друже мій Нахіде — просив він — позбав нас страждань. І бери ось ці золоті монети в нагороду... 

Очистивши свої руки, обличчя та очі від скверни, Нахід пішов геть. Порожній глечик він залишив на столі.