7 (4)

Я не наважилась ні про що більше розпитувати і, якщо чесно, раділа, що можу вийти на свіже повітря. Буря вже вщухла, і на вулиці світило сонце. Проміння пробивалось крізь густу крону дерев, підсвічуючи соковиту траву.

– Ніби бурі й не було, навіть не дуже ліс повалило, – зазначила Беатріче. – Сильні тут дуби і граби. Я думала, після такого вітру все значно гірше.

– Ага, – кивнула я, не зовсім тямлячи, що кажу. В голові все трохи плуталось, і мені потрібен був час, аби вкласти в свідомості те, що сталось. – Ну, розходимось? Сподіваюсь, ця напівельфійка не заблукала надто далеко в лісі. Самим ще б не загубитися.

– Тобі Есме хіба не дала маячок? – Беатріче оглянула мене. – Гм, то погано. Тримай, – вона дістала шпильку зі свого рукава і приколола її до викоту моєї сукні.

– Що це?

– Магічний маячок. Я прихопила два, бо думала, може, таки знайду ту Патрішу чи ще кого і на неї перечеплю. Добре, що взяла. Давай, це щоб ми завжди знали, де готель.

Справді, в артефакті вчувалась слабка пошукова магія. Я накрила його долонею, радіючи, що матиму бодай орієнтир, і рушила вперед, вишукуючи поглядом сліди чогось дивного.

Якщо Патріша пішла одразу після бурі, то останні пориви вітру встигли знов скуйовдити і пригладити траву. Слідів її кроків ніде не було видно. Я пройшла доволі далеко, гукаючи жінку, але не знайшла жодної ознаки її тут перебування.

Зрештою, спинившись біля дубу, я змусила себе подумати логічно. Якщо вона в лісі, то повинна лишати енергетичний слід. Чому ми всі не використовуємо спеціальну магію?

– Бо вони не проходили вишколу вершників, дурепо, – промурмотіла я собі під ніс одразу ж. – Вони навіть не знають, як це робити.

А от ми постійно губимося і, звісно, вчимося шукати одне одного. Це базова навичка, яка може пригодитися будь-кому, особливо якщо ця людина має справу з драконами. Вони – істоти непередбачувані, краще підстрахуватися, аби потім на самоті не сидіти посеред лісу зі зламаною ногою чи ребрами.

Я стала зручніше і спробувала розкинути пошукову сіть. Однак знаходила вона самі дерева, нічого цікавого, нічого особливого. Я намагалась відшукати бодай один знак життя, але натомість зіштовхувалась з суцільною порожнечею.

Куди б не тягнулась.

І все таке рівне, настільки випрямлена аура, що в ній взагалі неможливо знайти відмінності. Потягнулась вправо, потягнулась вліво, а там все те ж саме…

Зараза.

Я починала сердитися. Це було ненормально. Мають знайтись відмінності, має…

Раптом мене пронизало болем, я мало навпіл не зігнулась від несподіванки. Ось і вони, ті самі відмінності, які я так прагнула відшукати, знайшлись самі собою.

Неподалік було щось мертве.

Я не знала, чи це Патріша, і дуже сподівалась, що не вона, але кинулась туди, звідки долинав сигнал.

Магія привела мене просто до стін готелю. Я спинилась на кілька секунд, а потім озирнулась. Має бути ще хтось зі мною, хто підтвердить.

– Беатріче! Беатріче, ходи сюди! – гукнула я товаришку. – Поглянь-но, мені не мариться?

Подруга підскочила до мене і присвиснула.

Від стіни готелю і аж до лісу тягнулась смуга випаленої, мертвої трави, ніби хтось забрав з цього клаптя землі життя.

– Дивовижно, – Беатріче опустилась на коліна, простягнула руку, але торкнутись не наважувалась. – Це що, некромантія? Я думала, вона давно заборонена…

– Не знаю, – тихо відказала я. – Ніколи з таким не стикалась. Але в Долв’єні можуть бути інші вірування, і… Взагалі все інше. Як гадаєш, раптом це, що тут відбулось, для них цілком звичне явище?

– Потрібно показати це Есме, – кивнула Беатріче. – Будь тут.

Поки дівчина бігала по нашу шефиню, я підвела погляд догори і зрозуміла, що знаю ці вікна і цю кімнату. Тут поруч моя власна. І…

Адамова.

Ось на якому вікні він співав.

Чи міг це бути слід його магії?

…Есме прийшла доволі швидко. Вона опустилась на коліна, торкнулась випаленої смуги і покачала головою.

– Нормальне природне явище.

– Я про таке ніколи не чула, а я багато про природу знаю, – похмуро сказала Беатріче. – Що ж то за явище таке?

– В Долв’єні буває. Ви, дівчата, просто не бували тут раніше, – зітхнула вона. – Продовжуйте пошуки в іншому місці. А з цим я розберусь. Воно не становить небезпеки.

Ми перезирнулись, але жодна не наважилась сперечатися. Так, справді, Есме мене анітрохи не здивувала.

Звісно, вона мовчатиме про смугу і скаже, що це звичне явище. Не зізнаватись же жінці, що життя з цього місця випадково випив її син.

Або не випадково.