7 (2)

Я напружилась. Адам виглядав знервованим, і я дуже сумнівалась, що він брехав би про таке. Але все одно не змогла не спитати:

– Нащо ти мені про це говориш?

Він замружився на кілька секунд, збираючись з думками.

– Будь дуже обережною, особливо якщо він співатиме до тебе, – попросив мене зрештою Карвер. – Максимально обережною. Я не впевнений, що цей чоловік достатньо безпечний, аби мати з ним справу. А взагалі, було б дуже добре, якби ти обходила Люціана Стейна десятою дорогою. А ще краще, покинула це місце.

Він прослизнув всередину кімнати і зачинив за собою двері. Серце закалатало в грудях від несподіваної близькості, коли Адам стиснув мої плечі і зазирнув в очі. Стало важко ковтати, і я мало не задихалась від хвилювання.

– Тут може стати дуже небезпечно, – прошепотів Карвер. – Ти, можливо, дещо знаєш про магію, яка панує в цьому світі, але абсолютно точно не про всю. Смертні ледь можуть опиратися силі, якою на них впливають різноманітні магічні істоти.

– Про що мова?

– Звідси потрібно поїхати.

Та він знущається!

– Послухай, Адаме, – я відступила на крок, відштовхуючи його руки. – Я знаю, що ти хвилюєшся, що ти втратив пам’ять, маєш складні стосунки з матір’ю, і я відчуваю, що тут все не настільки гладко, як Есме намагається зобразити. Це, на жаль, доволі очевидно. Крім того, пані Патріша кудись зникла, і якщо ми негайно не знайдемо її, це може скінчитися серйозними проблемами. Але вона напіведьфійка, а це ельфійський ліс, не думаю, що їй справді загрожує щось суттєве. Я не збираюсь втрачати роботу через параною!

– Що на тебе чекає в твоєму житті, що події тут здаються не такими вже й страшними?

Я завмерла через це питання, вклякла на місці, відчула, як холод повільно повзе по шкірі, позбавляючи мене можливості рухатися.

Ще мить – і я стану крижинкою.

– Не лише в тебе проблеми з матір’ю, Адаме, і не знаю, як твоя, а моя спробувала зробити зі мною дещо лихе, чого я ніколи їй не пробачу. У мене там нема нормальної роботи, нема власного житла. Есме допомогла мені.

– Як зручно вийшло.

– Так, справді, зручно! – я мало не зірвалась на крик. – І це може бути підозріло, і, може, я й справді помиляюсь, коли вважаю, що тут можна комусь довіряти, але мені більше нема кому! Зло всюди, зашкодити може кожен! Тому я волію орієнтуватись на докази, а не на порожні погрози. Будь ласка, годі цих розмов, Адаме. Я мушу йти…

Він перегородив мені дорогу.

– Якщо я доведу тобі, що ти помиляєшся, покажу, що… Існують сили, які можуть вплинути на тебе гірше, ніж твоя матір, ти довіришся і поїдеш?

– Чому саме я?

– Бо в тобі є більше магії, ніж в інших, – одразу рішуче відказав він. – Тож ти готова ризикнути?

Я замружилась, збираючись з думками. Те, що відбувалось між нами з Адамом, не могло тривати далі. Він ніколи не пояснить, чому хоче, аби я забралась геть, але і в спокої мене залишити не здатен. Що буде потім?

Набравши повні груди повітря, я кивнула.

– Спробуй, – сказала я. – Доведи мені, що існують речі страшніші, ніж спроби видати мене за божевільну, попередньо підмішавши ліки в їжу.

Адам ледь помітно всміхнувся. Він обійшов мене, підступив до вікна і завмер там, вчепившись пальцями в підвіконня. Поза чоловіка видавала напруженість, і він важко дихав, ніби щойно пробіг величезну дистанцію, але мусив спинитися.

– Ти красива, Рубі, і в тобі є надзвичайна сила, – зронив він раптом, і голос прозвучав незвично. В мені ніби щось озвалось на поклик.

Так раніше мене гукали дракони.

– А ще ти справжня вершниця, – провадив Адам далі. – Навіть якщо не обрала дракона собі до пари. Такі завжди особливі. На вас важче вплинути, ніж на всіх інших, але не настільки, як вам здається. Зараз ти відчуваєш себе легкою, ніби хмаринка. У тебе за спиною відростають крила, чи не так? Ти відчуваєш ці крила? Тобі лише треба полетіти.

Я справді могла злетіти. Тіло нічого не важило. Я була вільною.

– Твоя матір не має на тебе впливу, – Адам повернувся до мене, і його очі нагадували вир у океані. Вони затягували на глибину. – Ти повернешся до Саору з грошима і зможеш почати нове життя. Для цього не обов’язково так багато працювати. Хіба це логічно, втрачати цілий сезон, якщо можна такого уникнути?

– Нелогічно, – луною озвалась я.

– Тоді ти повинна покинути готель, – Адам підійшов до мене впритул, взяв моє обличчя в долоні, поцілував в лоб. – Просто поїхати геть. Зараз. Йди.