5 (4)

Він вже давно змовк, а від цього рівного звуку у мене досі бігли мурашки по шкірі. Запанувала важка  тиша, і я зрозуміла, що не тільки мене зачепило це виконання.

Адам вмів вражати публіку. Ще й так несподівано…

– Ви дуже гарно співаєте! – похвалив його Люціан. – Я геть забув про цю ноту, коли пропонував пісню. Вона доволі складна. І ви, виявляється, знаєте пісню?

– Слухав… Колись, – відповів напружено Адам. – Кілька разів. У вас творчість… Запам’ятовується. Дякую.

Він виглядав настільки скутим, що продовжувати заняття в тому ж веселому тоні, що й досі, я більше не могла. Намагалась триматися, звісно, але щойно змовкала, одразу чула адамів голос. Він заворожував навіть більше, ніж Люціанова пісня.

А, здавалося б, не повинен!

Я не втрималась, і, коли настав час завершувати заняття, підійшла до Карвера.

– Це було гарно, – сказала я тихо, сподіваючись, що до нашої розмови ніхто не дослухатиметься. – Не чекала, що ти співатимеш. Після такого спротиву…

– Вирішив спробувати і, можливо, пожалкував про це. 

– Чому?

– Не люблю зайвої уваги, - Адам відвів погляд, ніби йому було некомфортно дивитися мені в очі. Або Карвер намагався приховати щось, тому і поводився так дивно.

Я стаю занадто підозрілою в цьому готелі... 

– Невже ти справді ніколи не співав? Мені здалось, Есме не помилялась, вважаючи, що у тебе талант. І музика… вона допомагає багато з чим.

Карвер фиркнув.

– Не потрібно мене лікувати, – доволі грубо озвався він. – Я сам знаю, що музика дарує зцілення. А ще вміє добре заморочити голову.

– Про що мова?

Не міг же він помітити, як я витріщалась на нього, тонучи в цьому голосі. Майже втратила здоровий глузд!

– Важко було не помітити, як на Стейна витріщаються всі жінки в залі, окрім хіба що тебе, Рубі, – скривився Адам. – А він, здається, хотів покрасуватися, а потім, коли не вийшло…

– Думаю, він справді зірвав голос. Я щось таке чула в новинах.

– Ну, може.

Розмова заглохла. Я, намагаючись подолати дискомфорт, спитала:

– Приходитимеш ще, якщо на мої заняття бодай хтось виявить бажання ходити? Бо поки не знаю, чи вони достатньо, гхм, успішні.

Адам повільно кивнув.

– Обов’язково, – сказав він. – Як я можу не прийти? Раптом мені вдасться зрозуміти, нащо моя матір насправді притягла тебе сюди… Будь обережною, Рубі, з усіма, з ким тут перетинаєшся, гаразд?

– Гаразд, – впівголоса озвалась я.

Він пішов, а я ще довго намагалась прийти до тями, навіть не замислювалась над тим, як пройшов урок. Лише трохи збадьорилась, коли гості підійшли, аби подякувати за заняття.

Принаймні, їм сподобалось. Наскільки я можу про це судити…

– Ну як? – коли всі нарешті розійшлися, спитала я у Беатріче. – Наскільки я безнадійна викладачка?

Беатріче взялась розставляти стільці, допомогла мені прибрати.

– Чудово! Мені дуже сподобалось, – сказала вона, ніби щиро. – Ти дуже гарно впоралась, я просто в захваті! До речі, трималась дуже сміливо!

– Дякую. Ходімо тепер за стійку?

Дорогою ми пережартовувалися. Крига остаточно скресла, і я почувалась чудово, ніби знайшла  нарешті подругу, якої ніколи не мала. Аж раптом Беатріче затнулась посеред жарту і схрестила руки на грудях.

– От паскуда, – просичала вона. – І чого лізе…

Та сама напівельфійка, що крутилась поруч з Люціаном, стояла з ним біля вікна і ласкаво поправляла сорочку, ніби випадково торкаючись оголеної шкіри.

– Ну, напевне, має право, – зітхнула я. – Чому ні?

– Та це ж його колишня, Патріша! Вона вже свій шанс впустила!

Я розсміялась.

– Беатріче, він зірка. Мені здається, з такими краще не зв’язуватися, бо одні лиш проблеми будуть. Тим паче, з настільки гарним чоловіком.

– Ой, – дівчина закотила очі, – ти просто перестраховуєшся. Я впевнена, він був би чудовою парою.

– Або він вже для когось чудова пара, а ти лише не в курсі, бо читала новини так, як тобі зручно, – підморгнула я їй. – Ходімо, подруго, і взагалі, не забивай собі дурним голову.

Вона щось невдоволено, нерозбірливо промурмотіла собі під ніс, але дозволила відвести себе геть. Я востаннє озирнулась – щоб побачити, як Люціан обережно перехоплює руку своєї співрозмовниці за зап’ясток і відштовхує її. Так, ревнує Беатріче дарма, там точно нічого доброго не вийде.